Борис Даневич: «Значна кількість клієнтів очікує від адвокатського бізнесу прозорих правил»

«Мені видається, що говорити про очікування щодо зміни судової системи, прокуратури, подолання політичної корупції без того, щоб адвокатурі чи юридичному бізнесу змінюватися зсередини, – неправильно.»

 

Під час третього модулю учасники програми «Адвокат майбутнього» познайомились з Борисом Даневичем – адвокатом, партнером Danevych.Law, співголовою Комітету з питань охорони здоров’я Американської торговельної палати в Україні та засновником освітньої ініціативи Life Sciences Talks.

Борис Даневич практикує право понад 16 років. З 2008 року – як партнер юридичних фірм. Він консультує компанії у сфері охорони здоров’я і фармацевтики. Займається питаннями реформування охорони здоров’я і фармацевтичного сектору.

У професійній діяльності пропагує законність та етичність адвокатів та юристів, а також подолання корупції в Україні.

Себе він представляє як людину, яка спокійно говорить про скелети у своїй шафі та відсутність у ній же бодай однієї пари чорних шкарпеток.

«Адвокат майбутнього» поспілкувався з Борисом Даневичем про те, як збудувати легальний адвокатський бізнес, що етично та неетично в адвокатурі, та чому адвокату варто вибрати спеціалізацію.

*** 

Ви практикуєте з 2006 року, маєте досвід роботи як адвокат, партнер адвокатської компанії. Від ваших колег чула, що ви змогли побудувати легальний бізнес. Як бути чесним в адвокатському бізнесі?

– Об’єктивно кажучи, для мене це була еволюція. Я не почав будувати легальний юридичний бізнес (до слова, я не розділяю юридичний і адвокатський бізнес, для мене це – єдина юридична професія) в студентські роки.

Досить тривалий час я був найманим працівником, а не власником адвокатського бізнесу. І тільки згодом став партнером, співвласником, засновником і так далі.

Якщо говорити про першу частину кар’єри – у статусі найманого працівника, – то правила і підходи до ведення бізнесу визначав не я. Це не означає, що в мене не було можливості впливати на те, як розвивається фірма. Але все ж це був чужий бізнес, організований за уявленнями його засновників. А от коли для тих засновників я став партнером, можливості впливати у мене підвищилися.

Після навчання в Могилянці, і значною мірою завдяки такому навчанню і під впливом багатьох важливих для мене викладачів, у мене розвинулося несприйняття корупції. Але, потрапивши в український юридичний бізнес, я стикнувся з тим, що корупція, непрозоре оподаткування та інші практики, були звичним явищем для адвокатів. Мені було некомфортно працювати в таких умовах. Початково я обрав для себе позицію: хоча перебуваю в такому середовищі, але цим не займаюся. Попереду була тривала еволюція. Поступово я став партнером, співвласником бізнесу. Протягом цього шляху я докладав максимум зусиль, аби працювати лише над легальними з усіх точок зору проектами.

Розуміння прозорого обліку всіх надходжень і сплати податків формувалося і під впливом співпраці з міжнародними клієнтами, і з колегами з-за кордону, які мали однозначне ставлення до цієї тематики. Але крім того, мої молодші колеги дискутуючи зі мною питання етичності бізнесу наполегливо допомагали прийти до того, що професійна етика – це не лише відсутність корупції, але і повне дотримання інших вимог законодавства. У тому числі – податкового.

Остаточний ментальний перехід в формат повністю легального і комплаєнтного бізнесу стався напередодні Майдану під час об’єднання у єдину фірму із Олегом Марченком. А от в результаті подій Майдану не залишилося готовності толерувати корупцію у країні взагалі, та у правничій професії зокрема. Тоді виникла і готовність, і бажання впливати на те, щоб у країні такий перехід сприймався нормою для інших колег.

– Чи працює в українських реаліях наступний принцип: якщо хочеш чесності, не корупційності від інших (зокрема, прокурорів, суддів), треба самому переходити на легальну сторону?

– Я не маю остаточної відповіді на питання, чи це є передумовою, щоб впливати на зміни в прокуратурі, судовій системі. Мені видається, що говорити про очікування щодо зміни судової системи, прокуратури, подолання політичної корупції без того, щоб адвокатурі чи юридичному бізнесу змінюватися зсередини, – неправильно.

Я не впевнений, що якби відбулася радикальна зміна в адвокатурі і юридичному бізнесі, це би автоматично привело до обілення прокуратури чи судової системи. Це – різні елементи системи, хоча вони і тісно взаємопов’язані.

– Коли ви почали легально працювати, це заважало вам в комунікації з колегами, які жили за іншими правилами? Чи існує така розділеність у професійному середовищі?

– Ні, це не питання двох кольорів – чорного і білого. Власне сприйняття – досить суб’єктивне. Наприклад, на певному етапі мені здавалось, що я все роблю правильно, якщо не займаюся «грубою» корупцією, явними порушеннями, але при цьому у мене була готовність толерувати невиконання інших вимог законодавства. І я це собі якось пояснював. Думаю, для дуже багатьох колег у нашій країні картинка приблизно така: різні відтінки сірого. Хоча в останні роки вже не рідкість зустріти молодих колег, які під правничою діяльністю мають на увазі лише на 100% законну діяльність.

Більшість колег, з якими я спілкуюсь, в тому числі в межах програми «Адвокат майбутнього», часто пояснюють, що роблять певний вибір, оскільки така система, мовляв, «не ми її придумали», «ми не довіряємо державі» тощо.

В адвокатському середовищі немає двох протилежних полюсів: «за» чи «проти» легального бізнесу. Найімовірніше, адвокатура розташована десь поміж цих полюсів. Хтось з більшою готовністю наближається до одного, хтось – до іншого полюсу. Дехто може максимально схилятися до легального формату ведення бізнесу, але якимось чином опинитися у фірмі, де толерують нелегальний бізнес. Таке також буває.

Я поступово дійшов до розуміння, що агресивне просування законного і етичного підходу радше створює бар’єри в сприйнятті, аніж допомагає колегам переходити на світлу сторону. Я пам’ятаю період, коли мені було складніше спілкуватись зі своїми колегами через мою позицію. Зараз я сприймаю ситуацію в спільноті легше, радше як палітру кольорів. Я розумію, що більшість носіїв правничої професії щиро вірять: те, що вони роблять, – найкраще, що можна собі дозволити в Україні.

– А ваша позиція заважала в професійній діяльності? Мабуть, адвокату, який робить все чесно, досить складно боротися з корупційною системою.

– Багато років я здебільшого займався консалтингом, не ходив у суди, не представляв чиїсь інтереси в спорах. У такому форматі питання переходу на легальний бізнес – радше, психологічне.

Дехто з колег каже мені, що, мовляв, це ви в Києві такі розумні, маєте великий попит і багато клієнтів, а от у регіонах – ситуація інша: клієнтів – менше, та й не всі здатні оплатити послуги адвокатів за тарифами столиці, а з чого ж тоді ще й податки платити.

Ще я часто чув думку, що найскладніше перейти у легальний формат бізнесу тим, хто працює з кримінальними справами. Насправді, сьогодні ця практика дуже активно розвивається, в тому числі в міжнародних і локальних юридичних фірмах, які декларують нульову толерантність до корупції. Тобто попит на некорупційні послуги адвокатів у кримінальному процесі колосально зріс.

Більш того, частина клієнтів, які потребують такої підтримки, принципово не підуть до адвокатів, у роботі яких присутній корупційний елемент. Звісно, так було не завжди. Тривалий час ця категорія справ була абсолютною прерогативою класичної кримінальної адвокатури. Хоча і серед її представників я зустрічав людей, які мені казали, що вони не використовують корупційні інструменти. І у мене немає підстав вважати, що вони говорили неправду.

Розумію, що адвокати часто орієнтуватимуться на очікування клієнтів. Є такі клієнти, як великі міжнародні компанії чи організації, котрі півроку перевіряють адвокатів, з якими планують працювати, на законність і відсутність корупційних практик. Але звичайно ж є й ті, хто шукатимуть адвоката, здатного у корупційний спосіб вирішити проблему.

Також я переконаний, що велика кількість змін, які відбулися за останні шість років в Україні, сприяють значно простішому переходу до легального бізнесу.

Крім того, ті послуги, надання яких раніше вимагало наявності корупційних зв’язків, технологізуються. Наприклад, різноманітні реєстраційні дії. Система максимально спрощена, електронізована. А пам’ятаєте, раніше корупція існувала навіть для запису в чергу. І прикладів таких змін – чимало.

– Легальний адвокатський бізнес може бути прибутковим?

– Так. Звісно, ми платимо набагато більше податків, ніж ті, хто працює непрозоро, роздає зарплату в конвертах. Початково ми повинні встановити вищу вартість послуг, аби претендувати на співвимірний рівень прибутковості. Тому ми можемо програвати у конкуренції з іншими компаніями (і у тендерах на юридичні послуги теж нерідко програємо за ціновим критерієм, зокрема і з цієї причини). Але, зрештою, велика кількість клієнтів очікує від адвокатського бізнесу прозорих правил. У нас такі клієнти всі без винятку.

– Тобто завжди можна знайти клієнтів, котрі за прозорий бізнес адвокатів.

Таких клієнтів завжди була певна кількість. І сьогодні їх кількість зростає. В Україну постійно приходять нові компанії (як правило, міжнародні), що очікують легального сервісу.

– Ви якось в інтерв’ю сказали: «Не сплачувати податки так само погано, як заносити конверти».

– Звісно. Повністю прозорий облік коштів мінімізує ймовірність використання певних гонорарів з метою корупції. Деякі мої колеги кажуть, мовляв, ми відмовилися від корупції, але водночас отримують оплату за послуги готівкою або на офшорні рахунки. Де гарантія, що якщо буде ну дуже потрібно, «тільки у порядку винятку» кошти з великого поліетиленового пакета не передадуть судді чи чиновнику?

Деякі так і кажуть: «Ми взагалі – проти корупції, але зараз – ну, дуже треба…». Але не можна бути проти чогось незаконного, але при цьому практикувати щось незаконне.

А ще часто несплату податків намагаються виправдати тим, що, мовляв, все одно з держбюджету крадуть, а сама держава не здійснює належного соціального забезпеченні і не створила умови для легального бізнесу. Я не вірю у концепцію «дочекатися, поки у державі все буде правильно, а тоді вже і податки сплачувати впевнено», це просто якийсь психологічний самообман.

– Етичність адвоката впливає на те, чи готовий він до легального бізнесу?

– Це складне запитання, оскільки спектр уявлень про етику в адвокатській і юридичній спільноті в Україні – дуже широкий. Досить часто розмови про професійну етику відбуваються на фоні незаконної практики. Тобто колеги платять зарплати в конвертах, гонорари отримують готівкою, не дотримуються адвокатської таємниці, порушують принцип конфлікту інтересів тощо, але дискутують на конференціях про етику, чи, тим більше, формують Правила адвокатської етики. А це все – вимоги закону. Їх недотримання – часто просто злочини. Це не питання: етично/неетично. У моєму розумінні дискутувати про професійну етику слід тоді, коли вирішене питання законності.

Законність ще не дорівнює етичність. Професійна етика – значно ширше поняття, ніж легальна правнича діяльність.

– Що для вас етично і неетично в адвокатському бізнесі? Наведіть, будь ласка, кілька прикладів.

В адвокатському середовищі тривалий час було досить спрощене сприйняття конфлікту інтересів. Лише в тому розумінні, що адвокат не може одночасно представляти двох учасників одного спору.

Втім, коли, до прикладу, адвокатський бізнес організований через декілька юридичних осіб, хіба нормально, щоб в одному спорі одна з них представляла одного клієнта, а інша — іншого? При цьому, звичайно ж, не повідомляючи клієнтів (чи принаймні одного з клієнтів). Очевидно, ні. Але технічно це може не бути визнано порушенням. Ми спостерігали подібну ситуацію у колег минулого року. І при цьому наші опоненти реально заперечували наявність конфлікту інтересів просто посилаючись на те, що з клієнтами працювали різні юридичні особи…

Чи законно мати 20 юридичних осіб для єдиного юридичного/адвокатського бізнесу? В принципі, так. Це не суперечить вимогам закону. Однак, це майже гарантовано спрямовано на мінімізацію оподаткування. В Україні це багатьма сприймається нормально: поки це законно, то прийнятно.

У цивілізованих країнах серед адвокатів дискутуються питання етики. Але серед  актуальних для них питань: скільки часу адвокати повинні витрачати на те, щоб надавати свої послуги pro bono; яким чином адвокату гарантувати інтереси колег, від яких до нього хоче перейти клієнт; приймати чи не приймати клієнта, в залежності від того, коректно чи не коректно він повів себе з іншими колегами по професії тощо. В Україні зазвичай, коли клієнт переходить з однієї компанії в іншу, – ніхто не переймається. А в деяких юрисдикціях етичним кодексом може бути заборонено приймати такого клієнта, поки не буде підтвердження, що він оплатив усі рахунки попереднім адвокатам.

– В юридичному середовищі часто дискутують, чи потрібно, щоб етичні правила були єдині для адвокатів, прокурорів і суддів. Яка ваша позиція з цього приводу?

– Не буду перебільшувати свою готовність пропонувати такі стратегічні рішення. Мені не вистачає знань щодо досвіду інших країн у цій сфері, тож я би не взяв на себе оцінку перспектив його реалізації в Україні.

У різних країнах система правосуддя організована по-різному. До прикладу, у США прокурор по-суті і формально є адвокатом обвинувачення. Тому там досить позитивно сприймають переходи адвокатів у прокурори і навпаки. В Україні ці дві професії — помітно різні. Чи можна легко застосувати американський досвід? Наразі не готовий коментувати.

– Можна припустити: якби керівники органів адвокатського самоврядування популяризували подібні етичні цінності, то більшість адвокатів їх сповідували б. Погоджуєтесь?

– Так. В Україні постає дуже суттєве питання легітимізації адвокатського самоврядування. Коли ми говоримо про єдину самоврядну організацію, то до етичності й законності діяльності її керівництва є високий рівень недовіри, а будь-які рішення у сфері етики сприймаються неоднозначно. У тому числі Правила професійної етики чи зміни до них, які така самоврядна організація приймає. Сьогодні реально стоїть питання: чи можуть на чолі адвокатського самоврядування бути правники, які не вважають повну законність адвокатської діяльності гігієнічною нормою. Яким прикладом для адвокатів є лідери самоврядування?

– В адвокатському середовищі існує певна розділеність: хто з ким готовий сідати за один стіл. Це етично, на вашу думку?

– Я сам так інколи роблю. Я дійсно вважаю певну частину адвокатської спільноти занадто яскравими прикладами неетичної, незаконної діяльності, для того, щоб мати з ними якусь справу. Я вже не кажу про випадки, коли такі представники нашої професії ще й керують органами самоврядування чи якимись іншими професійними організаціями.

В результаті, така позиція ускладнює для мене можливості якоїсь інтеграції в ці організації, активної діяльності у спільноті. Чи це з мого боку етично? Це — питання мого вибору.  Не підтримувати і не мати справи із тим, що я вважаю незаконним чи неетичним, і виключити з кола взаємодії тих представників спільноти, які себе неналежно поводять, активно залучаються не просто у діяльність, але й у керівництво – для мене більш правильна, послідовна позиція. Хоча вона і зменшує можливість впливати на ситуацію у спільноті.

Наразі моя активність у пропагуванні законності та етичності у правничій професії обмежена кількома проєктами, в тому числі участю в програмі «Адвокат майбутнього», де я можу ділитися своєю точкою зору. Однак, я не впливаю на рішення, які приймають в організації адвокатів чи правників.

– Думаю, щойно в адвокатській спільноті буде більшість тих, хто працює за чесними правилами, вони зможуть впливати на спільноту.

– Я думаю, що більшість – не обов’язкова передумова. Може бути активна і при цьому вирішальна меншість.

Час від часу я й собі ставлю питання: чому я не намагаюся активно змінити ситуацію і не іду в існуючі професійні організації для цього? Колись я мав для себе відповідь, що якщо мій голос буде одиноким серед опонентів, я лише заявлятиму про свою позицію, але на остаточне рішення не вплину. Можливо, це було самообманом. Можливо, якби я взявся відстоювати активно свою позицію, то досяг би певного результату. Але, звісно, легше уявити, як розбудовувати професію поруч із однодумцями.

– Ваша компанія займається справами, повязаними з медичним правом. Наскільки важливо для адвоката вибрати спеціалізацію?

– Я вірю, що це дуже важливо. У західних країнах рівень спеціалізації значно вищий, ніж в Україні. У великих міжнародних адвокатських компаніях є такі рівні підспеціалізації, що нас це інколи дивує. Але, на мій погляд, тільки глибока спеціалізація дає можливість вийти на найвищий рівень і давати максимум цінності для клієнтів.

Часто відбувається підміна поняття, мовляв, звуження спеціалізації дуже сильно обмежує в адвокатській практиці. Це не так. Я би точно радив у процесі професійного зростання рухатися до того, що має бути глибока спеціалізація, але і активна взаємодія з колегами, які працюють в інших напрямках, аби постійно розширювати горизонт своїх знань.

Як в Україні, так і за кордоном є багато адвокатів широкого профілю. Такий формат буде залишатися актуальним ще певний час, поки більш прості послуги в нашій професії не буде автоматизовано. Та цінність вибору вузької спеціалізації – це похід в лідери у певній сфері. Якщо є бажання глибоко в чомусь розбиратись, єдиний шлях – обирати спеціалізацію.

– Знову ж таки, чи впливає це на доходи компанії?

– Рівень спеціалізації, як правило, співвідноситься з вартістю послуг. До прикладу, сьогодні ми конкуруємо, в тому числі, за рівнем ціни з дорогими колегами у нашій же спеціалізації. Більш того, інколи ми програємо їм за ціною у певних тендерах

Вибір спеціалізації важливий, зокрема, для розуміння потреб клієнта. Спеціалізація дає можливість говорити про підвищення вартості послуг. Водночас наявність різних практик в компанії (і обов’язкова взаємодія між ними) гарантовано створює додаткову цінність і дає підстави підвищувати вартість послуг на ринку.

– Чому ви вибрали саме медичне і фармацевтичне право?

– Випадково. 16 років тому я зацікавився і займався питаннями правового регулювання медіа і реклами. І якось мене запросили провести захід про реклами ліків для спеціалізованої фармацевтичної аудиторії. Після цього у мене з’явилися перші клієнти з цієї галузі. З часом мої клієнти залучали до все більш і більш специфічних питань і проектів, які потребували кращого і глибшого розуміння специфіки і відповідного законодавства, і індустрії. І цей вибір поступово став для мене очевидним. Я ще досить довго підключався до інших сфер практики, а потім припинив – так почалося моє повне занурення у практику, яку ми називаємо Life Sciences.

Будь-яка спеціалізація потребує постійного самонавчання, вдосконалення. Причому чим далі, тим більше, От ми, наприклад, вирішили сформувати бібліотеку у своєму офісі. Нажаль, попри те, що всі книжки видані після 2010 року, актуальність поступово втрачається. Треба постійно тримати руку на пульсі, бо навчання, насправді, не закінчується ніколи.

 

Матеріали, викладені у цій статті — це особисті думки автора. Вони не є офіційною позицією ГО «Адвокат майбутнього», ВГО «Асоціація правників України», ВГО «Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають БПД» та Посольства США в Україні.

Програма «Адвокат майбутнього» — дієва мережа адвокатів, що об’єднує лідерів думок адвокатури, які надають правничу допомогу відповідно до найвищих етичних стандартів, є агентами змін у суспільстві та лідерами у професійній спільноті.

Програма «Адвокат майбутнього» була започаткована у 2016 р. і вперше реалізована в межах проєкту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», що виконується Канадським бюро міжнародної освіти за підтримки Уряду Канади у співпраці з Координаційним центром з надання правової допомоги. Наразі вона впроваджується і розвивається за підтримки Відділу з правоохоронних питань Посольства США в Україні, Громадською організацією «Адвокат майбутнього», у партнерстві з Асоціацією правників України та Всеукраїнським об’єднанням адвокатів БПД.