«В сучасній Україні взяти адвокатуру в «залізні лещата» навряд чи можливо»

Дмитро Кухнюк – експерт програми «Адвокат Майбутнього», керуючий партнер АО «Мельник, Кухнюк і Партнери, АО», адвокат, к.ю.н., доцент кафедри нотаріального та виконавчого процесу та адвокатури КНУ ім. Тараса Шевченка.  
в ексклюзивному інтерв’ю Генеральній директорці «Юридична газета» Олені Осмоловській.
— Чи є адвокатура сьогодні незалежним та самоврядним інститутом захисту прав та свобод громадян в Україні?
— Формально так. Діючий Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що адвокатура України є недержавним самоврядним інститутом, який є незалежним від органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Відповідно до ст. 131‑2 Конституції України, незалежність адвокатури гарантується. Правда, не зазначено, ким та у який спосіб.— Адвокати говорять про системну кризу адвокатури в Україні та про те, що було втрачено можливість для її швидкого й ефективного реформування. Чи дійсно це так? Можливо, ще є потенціал для змін?

— Це дійсно так. Системна криза в адвокатурі триває з 2012 р. Вона почалась із формування частини органів адвокатського самоврядування не у демократичний спосіб, оскільки на центральному рівні та в окремих регіонах створювались штучні перешкоди для участі адвокатів у цьому процесі, що, у свою чергу, поставило під сумнів легітимність цих органів. На мою думку, причини кризи криються у вадах діючого закону, який передбачає участь у конференціях адвокатів, які, по суті, є основою адвокатського самоврядування, не всіх адвокатів регіону, а лише обраних на так званих кущових зборах. Таким чином більшість адвокатів фактично усунуті від формування органів адвокатського самоврядування та не можуть впливати на їх діяльність. При цьому Рада адвокатів України через затвердження квоти представництва, а також порядку висування та обрання делегатів конференції має безпосередній вплив на адвокатське самоврядування на рівні регіону.

Найбільш яскраво ці недоліки закону проявилися в подіях навколо адвокатського самоврядування Києва у жовтні 2016 р., внаслідок яких у Києві дотепер існують дві ради адвокатів та дві КДКА. Перші з них традиційно знаходяться на вул. Білоруській, 30, а другі — під дахом НААУ на вул. Борисоглібській, 3. Більш докладно про цю та деякі інші проблеми адвокатури можна почитати у тіньовому звіті «Адвокатура України: уроки перших років самоврядності», який було оприлюднено Лабораторією законодавчих ініціатив у 2018 р. У цьому звіті, якщо не помиляюся, йдеться про те, що державна політика у сфері адвокатури та адвокатської діяльності неефективна. Але в країні, де існують два Верховних суди, навряд чи когось можна здивувати існуванням двох рад адвокатів та двох КДКА у Києві. Держава цим точно не переймається. На мою думку, потенціал для змін, звичайно, є, але для його реалізації необхідне внесення змін до діючого Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

— Як Ви оцінюєте законодавчі спроби реформувати адвокатуру? Наразі парламент не зацікавлений у вирішенні її проблем. Чому? Яка подальша доля монополії?

— Остання серйозна спроба реформування адвокатури відбулась у вересні 2018 р., коли Президентом Порошенком до Верховної Ради України був внесений законопроєкт про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №9055. На жаль, ця спроба виявилась невдалою. Чи зацікавлений парламент у вирішенні проблем адвокатури? Думаю, на фоні триваючої конституційної кризи та невдалих спроб судової реформи проблеми адвокатури у профільному комітеті явно не в пріоритеті. Більше того, на думку голови комітету, для реформування законодавства про адвокатуру потрібна ініціатива самих адвокатів. Це досить дивно, оскільки навіть термінологія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вже 4 роки поспіль залишається не приведеною у відповідність зі змінами до Конституції України після внесення до неї змін щодо правосуддя та новими процесуальними кодексами. Адвокати дотепер не впевнені, який договір слід укладати з клієнтом: про правову допомогу, як передбачено в Законі, чи про правничу допомогу, як передбачено у процесуальних кодексах. Це має важливе значення для відшкодування витрат на правничу допомогу.

Зараз на розгляді парламенту знаходиться законопроєкт №2303 авторства народних депутатів Вельможного та Сухова, в якому пропонується внести до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зміни, відповідно до яких змінюються вимоги щодо несумісності діяльності адвоката; адвокату надається право самостійно обирати систему обліку, звітності, оподаткування результатів професійної діяльності; встановлюється вимога наявності диплома за спеціальністю «право» не нижче першого освітнього рівня (бакалавр) для помічника адвоката; дається визначення Єдиного реєстру адвокатів України та вказується про його належність до системи публічних електронних реєстрів; вносяться зміни щодо дисциплінарної відповідальності адвоката; термін «правова допомога» замінюється терміном «професійна правнича допомога» у всьому тексті Закону. В цілому, незважаючи на деякі недоліки, законопроєкт, на мою думку, містить низку позитивних новел. Проте вже більше року він чомусь не отримав висновку профільного парламентського комітету.

Щодо подальшої долі законопроєкту №1013 думаю, що для його прийняття в другому читанні в парламенті банально немає 300 голосів народних депутатів. Крім того, як я вже казав, у влади зараз дещо інші пріоритети. Отже, на мій погляд, монополії адвокатів, яка, до того ж, закріплена на рівні процесуальних кодексів, найближчим часом нічого не загрожує.

— Чим зараз дихає адвокатура? Чи впливають внутрішні протиріччя в адвокатурі на адвокатську діяльність? Як їх вирішити?

— Адвокатура дихає тим самим часто забрудненим повітрям, що і все суспільство. На мій погляд, більше, ніж внутрішні протиріччя в адвокатурі, на адвокатську діяльність, крім пандемії Covid‑19 і пов’язаних з нею обмежень, впливають нехтування професійними правами та гарантіями адвокатської діяльності з боку судів та правоохоронних органів, нерозуміння важливості соціальної функції адвокатури з боку держави та суцільний правовий нігілізм, який стрімко поширюється у суспільстві.

— Адвокатура сьогодні — це демократична спільнота чи «залізні лещата»?

— Не те і не інше. Для того, щоб адвокатура стала справді демократичною спільнотою, потрібні активність адвокатів та деякі зміни до закону. А так звані «залізні лещата» суперечать самій природі адвокатської професії, яка, як відомо, є вільною. Думаю, в сучасній Україні взяти адвокатуру в «залізні лещата» навряд чи можливо. Хоча спроби, безумовно, є.

— На Вашу думку, чому адвокатура залишається розрізненою? Що її може об’єднати?

— Адвокатура — це зріз суспільства. Яке суспільство, така й адвокатура. Об’єднати адвокатуру можуть повага до верховенства права та справедливого здійснення правосуддя, повага до адвокатської професії, а також інші спільні цінності, які, зокрема, поширюються серед адвокатів за допомогою таких проєктів, як «Адвокат майбутнього».

— В Єдиному реєстрі адвокатів України зареєстровано майже 60 тис. адвокатів. Це багато чи мало для країни?

— На мою думку, це багато. У великій мірі стрімкому зростанню кількості адвокатів в останні кілька років сприяло запровадження так званої адвокатської монополії. Це призвело до того, що велика кількість правників, які де‑факто працюють юрисконсультами та в юридичних службах державних органів чи органів місцевого самоврядування, були вимушені отримувати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не маючи на меті здійснення такої діяльності. На жаль, адвокатська професія в Україні давно не є елітарною.

— Чи актуальні для адвокатської спільноти проблеми наступності та конфлікту поколінь?

— Думаю, у певній мірі так. На жаль, ще з 1992 р. менторство та наставництво в адвокатурі не закріплені на рівні законодавства. Між адвокатурою УРСР, яка, незважаючи та суцільний контроль з боку Мін’юсту, мала й немало позитивних рис, та адвокатурою незалежної України в цьому сенсі стався розрив довжиною майже у 30 років. Через відсутність наставника мені, адвокату-початківцю, у далекому вже 1996 р. доводилось самостійно, шляхом проб та помилок опановувати ази адвокатської професії.

— Що Ви можете побажати молодим адвокатам, які сьогодні починають свою професійну діяльність?

— Молодим колегам хотів би побажати натхнення в опануванні професійної майстерності не тільки в частині hard skills, тобто досконалого знання законодавства та практики його застосування, яким переважно навчають у вітчизняних університетах, а й soft skills, тобто навичок комунікації, емпатії, основ ораторського мистецтва, досконалого юридичного письма, управління змінами, етичних норм професійної поведінки тощо.

Бліц-опитування

  • Назвіть три правила роботи успішного адвоката.
  • Відповідальність, компетентність в обраній сфері, уважність до деталей.
  • Ваше життєве кредо.
  • Пошук мудрості та прагнення досконалості.
  • Без чого чи кого Ваш успіх у роботі був би неможливий?
  • Без наполегливої праці та перфекціонізму в професійній діяльності.

 

Матеріали, викладені у цій статті — це особисті думки автора. Вони не є офіційною позицією ГО «Адвокат майбутнього», ВГО «Асоціація правників України», ВГО «Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають БПД» та Посольства США в Україні.

Програма «Адвокат майбутнього» — дієва мережа адвокатів, що об’єднує лідерів думок адвокатури, які надають правничу допомогу відповідно до найвищих етичних стандартів, є агентами змін у суспільстві та лідерами у професійній спільноті.

Програма «Адвокат майбутнього» була започаткована у 2016 р. і вперше реалізована в межах проєкту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», що виконується Канадським бюро міжнародної освіти за підтримки Уряду Канади у співпраці з Координаційним центром з надання правової допомоги. Наразі вона впроваджується і розвивається за підтримки Відділу з правоохоронних питань Посольства США в Україні, Громадською організацією «Адвокат майбутнього», у партнерстві з Асоціацією правників України та Всеукраїнським об’єднанням адвокатів БПД