Адвокатура залишається єдиною сферою правосуддя, де системні зміни так і не розпочалися, — Тіньовий звіт 2025 року

Адвокатура залишається єдиною сферою правосуддя, де системні зміни так і не розпочалися, — Тіньовий звіт 2025 року

Дарина Писаренко, директорка  Адвокат майбутнього

спеціально для Watchers.media

Реформа адвокатури мала би стати історією успіху євроінтеграційного шляху України. У кращому варіанті – адвокатури не мало би бути навіть згадано на шляху до ЄС через відсутність будь-яких системних проблем в її функціонуванні. Було б достатньо належним чином виконувати конституційно визначені функції адвокатури, дотримуватися вимог чинного законодавства, забезпечувати своєчасну й повноважну делегацію представників до Вищої ради правосуддя та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, організовувати та проводити вибори органів адвокатського самоврядування відповідно до встановлених процедур, як це здійснюється іншими самоврядними інститутами, а також ухвалювати прозорі, обґрунтовані та передбачувані нормативні акти органів адвокатського самоврядування.

Орган адвокатського самоврядування (далі – ОАС) мають надзвичайно широкі повноваження і можливість адаптуватись навіть під час війни. Натомість сьогодні ми бачимо професію, яка не просто втратила динаміку розвитку і дедалі більше нагадує замкнену приватну корпорацію, а не публічний інститут, покликаний захищати права людини.

****

Коаліція громадських організацій вже вдруге підготувала Тіньовий звіт до Звіту Єврокомісії за розділами 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та 24 «Юстиція, свобода та безпека» переговорного кластера 1 «Основи процесу вступу» . І якщо інші його частини в сфері правосуддя,прав людини та правопорядку за рік в динаміці змінили багато чого, то з адвокатурою — протилежна ситуація. Понад 40 сторінок аргументовано та послідовно викладають це.

Цього року на одній із закритих зустрічей-презентацій Тіньового звіту довелось сказати: “Nothing has changed for the last year. In fact, it has become worse”. Мені щиро хотілося б, щоб тема адвокатури не стояла на шляху України до ЄС.

Проте реформа адвокатури давно не забаганка, це вимога здорового глузду й потреба суспільства — того самого, яке зрештою має бути головним бенефіціаром її роботи. 

Із позитивного — реформа адвокатури офіційно стала частиною євроінтеграційного порядку денного. Вона включена до Дорожньої карти реформ (стор. 24) і має бути відображена ще у двох стратегічних документах — Офісу Президента та Національного агентства з питань запобігання корупції. Це свідчить про те, що реформа — неминуча. Водночас самі органи адвокатського самоврядування впродовж  останнього року не продемонстрували жодних системних змін.

У цьогорічному Тіньовому звіті автори – експерти ГО «Адвокат майбутнього» – традиційно приділили увагу аналізу проблем у сфері доступу до професії, підвищення кваліфікації адвокатів та застосування дисциплінарних процедур. Окремий розділ присвячено дослідженню недоліків у формуванні органів адвокатського самоврядування та системи виборів. Також детально проаналізований стан забезпечення гарантій і прав у здійсненні адвокатської діяльності. 

1. Органи адвокатського самоврядування (ОАС) мали бути переобрані ще три роки тому, однак цього так і не відбулося. Значна частина ОАС була обрана ще в 2012 році і переобрана в 2017-у.  Аргументи про «неможливість через війну» вже давно втратили переконливість: суддівське та прокурорське самоврядування змогло провести свої вибори навіть двічі. Це не питання війни — це питання політичної волі. З’їзд адвокатів уже третій рік поспіль не делегує двох представників до Вищої ради правосуддя. Таким чином, адвокатура залишається єдиною інституцією, яка не виконала свого обов’язку в цьому процесі. Президент України та Рада суддів уже виконали свій обов’язок. 

Про вплив відсутності представників від адвокатури та те, як це впливає на прийняття рішень – в матеріалі. Про те, яка кадрова криза негативно впливає на можливість ухвалювати рішення ВРП постійно говорять члени ВРП.

Водночас Рада адвокатів України (РАУ) – постійно діючий орган між з’їздами – делегувала трьох кандидатів до Комісії, що має формувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Така вибірковість свідчить не про послідовність, а про маніпулятивний підхід: коли рішення ухвалюються не за принципом закону чи професійної відповідальності, а виходячи з ситуативної вигоди. 

2. Виборча система адвокатури. Чинні правила формування органів адвокатського самоврядування, визначені законом і внутрішніми актами самих ОАС, створюють надмірно централізовану систему. Її членів обирають за непрозорими, недемократичними та неконкурентними процедурами. Водночас окремі регіони з 2022 року системно звертаються до РАУ із закликом розпочати виборчий цикл і затвердити квоти представництва, аби мати можливість провести власні звітно-виборчі конференції. Така залежність регіонів від центрального рівня виглядає не лише нелогічною, а й суперечить самій ідеї самоврядування. Детальні приклади та аналіз наведені у самому Звіті. 
3. Доступ до професії. Ми досі перебуваємо в системі, де доступ до професії адвоката залишається непрозорим, а сама процедура морально й технологічно застарілою. Нині вступ до професії фактично відбувається за закритими дверима, без належного рівня відкритості та контролю. Найпроблемніше – повна відсутність чітко визначених вимог до доброчесності й етичних стандартів кандидатів. Власне, якщо порівняти доступ до професії судді, прокурора та адвоката, то контраст — очевидний і не на користь адвокатури, що створює ризики як для якості правничої допомоги, так і для довіри суспільства до інституту адвокатури. 
4. Підвищення кваліфікації. Система підвищення кваліфікації адвокатів поступово втрачає свій зміст і дедалі частіше перетворюється на формальність. Про це відкрито говорять самі адвокати, які змушені проходити навчання фактично в умовах монополії – у Вищій школі адвокатури.

Ми проаналізували нове Положення про підвищення кваліфікації адвокатів та зміни у процедурі допуску інших операторів до цього процесу. Варто нагадати, що нові правила, ухвалені у 2025 році, з’явилися після судового рішення, яким було визнано незаконними окремі норми попереднього Положення. Водночас прийняття нового документа фактично з ідентичним змістом виглядає як спроба формального реагування, спрямована радше на імітацію змін, ніж на усунення системних проблем. Окрема проблема, що досліджується в звіті – дисциплінарні скарги Вищої школи адвокатури на адвокатів як елемент тиску.

5. Дисциплінарна процедура. Ми досі не маємо повноцінного та відкритого реєстру дисциплінарних рішень, який би охоплював усі рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (КДКА). Наявність такого реєстру є необхідною умовою прозорості дисциплінарної практики: адвокати мають розуміти, за які порушення може наставати відповідальність, а клієнти — мати доступ до інформації про дисциплінарну історію свого представника. Це не лише питання професійної етики, а й право суспільства на обізнаність та елемент реального доступу до правосуддя. Відсутність публічного реєстру дисциплінарних рішень створює ризики вибіркового застосування санкцій та правову невизначеність. Також є потреба в законодавчому визначенні поняття дисциплінарного проступку адвоката та врегулюванні дисциплінарної процедури.
6. Порушення прав і гарантій адвокатів фіксуються дедалі частіше з року в рік. Ситуація особливо загострилася під час війни, коли окремі державні органи почали використовувати мобілізаційні механізми як інструмент тиску на адвокатів-чоловіків. Окремої уваги потребують випадки порушення гарантій доступу адвокатів до своїх клієнтів, що напряму впливає на реалізацію права на захист. У таких ситуаціях адвокати мають повне право очікувати більш активної та принципової позиції органів адвокатського самоврядування.

Окремо заслуговують на увагу розширення та посилення прав і гарантій адвокатів. Особливо в кримінальному провадженні.

7. Фінанси адвокатури. Адвокатська спільнота вже майже чотири роки не бачила жодного офіційного фінансового звіту органів адвокатського самоврядування. Система, яка сьогодні об’єднує понад 70 тисяч адвокатів, оперує значними коштами — це щорічні внески адвокатів, платежі за доступ до професії та інші надходження, що сумарно становлять сотні мільйонів гривень на рік. Водночас навіть у цій сфері відсутність прозорості намагаються виправдати війною. 

Що про ситуацію в адвокатурі кажуть європейські інституції і як рухатись далі? 

Європейська комісія вже два роки поспіль прямо вказує: адвокатура України потребує повного перезавантаження, згадуючи систему виборів, фінансову складову, доступ до професії, підвищення кваліфікації та дисциплінарні процедури. Очікуємо, що цього року звіт, який ми побачимо вже 4 листопада, міститиме все ті ж самі проблеми. Україна має перейти до здорових правил в адвокатурі: обрання керівництва – лише шляхом таємного голосування і з використанням онлайн інструментів для залученості всієї спільноти; фінансова звітність – публічна; дисциплінарні процедури – відкриті й незалежні. Українська модель натомість залишається закритою, із ризиками політичного впливу, конфліктів інтересів і зловживань.

Дорожня карта реформ, затверджена Урядом у травні 2025 року, відкриває реальний шанс змінити ситуацію. Але шанс не означає гарантію. Подальший прогрес залежатиме від того, наскільки активно до процесу долучаться всі сторони – і передусім парламент, який має забезпечити належне нормативне підґрунтя для реформи. Водночас важливо, щоб самі адвокати проявили проактивну позицію та взяли участь у формуванні сучасної, відкритої і підзвітної системи самоврядування. Саме такий підхід здатен повернути довіру до професії та зміцнити її роль у демократичній правовій державі.

Адвокатура – це самоврядний інститут і, незалежно від майбутньої моделі, органи адвокатського самоврядування мають відігравати ключову роль в її розвитку. Саме оновлене самоврядування, сформоване за новими демократичними і конкурентними правилами, повинно формувати нову культуру доступу до професії, підвищення кваліфікації, дисциплінарних процедур і захисту прав та гарантій адвокатів.

Водночас зазначені зміни повинні бути відображені на законодавчому рівні. Новий закон чи зміни до діюсого мають передбачати належні механізми запобігання можливим зловживанням зі сторони ОАС. Відтак подальший успіх реформи у значній мірі залежатиме від належної законотворчої активності Верховної Ради України та її готовності підтримати системні оновлення у сфері адвокатури.

Детальніше про аналіз стану адвокатури в Україні читайте у Тіньовому звіті до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році.