На порозі нової ери в адвокатурі: етика правника
Які нові вимоги та очікування постають перед адвокатурою? Як конституційні реформи, зміна ролі та місця адвокатури можуть вплинути на суспільні очікування від адвокатури, а також на вимоги до неї? Чи накладає це додаткові етичні обмеження на адвоката?
Відповіді на ці питання шукали на конференції Програми «Адвокат Майбутнього» під назвою «Адвокатська етика: знайти вихід з лабіринту», яка пройшла за підтримки Посольства США в Україні.
Матеріал опублікований у тижневику «Юридична газета».
Основна увага панельної дискусії «Адвокатська етика: динаміка змін та нові вимоги в національному контексті» була зосереджена на зміні місця та ролі адвокатури як інституції в суспільстві й державі. Питання етики професії адвоката вийшли на новий рівень обговорення у зв’язку із запровадженням виключного права адвокатів на представництво інтересів клієнтів у судах. З огляду на тенденцію до об’єднання правничих професій, з’являються нові етичні вимоги до всіх її представників: адвокатів, суддів та прокурорів.
В минулому адвокат, а нині суддя Верховного Суду Олена Кібенко поділилася своїми роздумами щодо етики адвоката в сучасних умовах. За її словами, всі судді нового Верховного Суду щоденно отримують пошту з моніторингом ЗМІ та соціальних мереж.
«Нам цікава реакція суспільства на наші рішення, наші підходи. Ми ознайомлюємося та намагаємося реагувати. Звичайно, я була готова до того, що діяльність судді буде піддана жорсткій критиці. Однак прикро, коли ця критика неконструктивна. Уявіть, ви весь день працювали аж до другої години ночі, прокидаєтеся вранці та отримуєте щось на зразок: «Чергове рішення, яке підтверджує повний провал судової реформи та кваліфоцінювання…» або «З такими рішеннями на правозастосуванні можна ставити хрест». Навіть від адвокатів ми отримуємо необґрунтовані коментарі, які зовсім не відповідають дійсності», – поділилася суддя.
Вона наголосила, що критика є дуже корисною та необхідною. Проте що та як потрібно критикувати? Відповідаючи на це запитання, пані Кібенко звернулася до роботи судді Костянтина Пількова. Він проаналізував практику Європейського суду з прав людини, намагаючись з’ясувати, де знаходяться етичні межі, за які адвокат не має права виходити. У своєму аналізі суддя звернув увагу на наступне. По-перше, критика має бути, але вона повинна бути конструктивною. Вона не має стосуватися особистості судді (вік, освіта, персональні характеристики). Європейський суд неодноразово звертав увагу на неприпустимість переходу на особистість у критиці роботи судді. По-друге, як критикувати судові рішення? Критика має бути аргументованою. Можна зупинитися на помилках, які допустив суддя, наводячи відповідні аргументи. Особливо це стосується рішень Верховного Суду.
За словами Олени Кібенко, така аргументована критика є дуже важливою, адже Верховний Суд – це орган останньої інстанції в національному вимірі, за яким стоїть лише Європейський суд з прав людини. «Нам дуже важливо розуміти, наскільки наше рішення справедливе, розумне, обґрунтоване. Ми можемо дотримуватися певної позиції чи відходити від неї. Тому для нас така ґрунтовна критика є дуже важливою. Однак якщо критика переходить на особистість, вона вже не буде сприйматися», – зазначила суддя.
Продовжуючи думку, Дмитро Кухнюк, доцент кафедри нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, порівняв систему правосуддя з рівностороннім трикутником, де зверху знаходиться суд, а в основі лежить адвокатура та прокуратура.
У контексті об’єднання професії та встановлення виключного права адвокатів на представництво інтересів клієнтів у судах, голова правління Всеукраїнського об’єднання адвокатів БПД Вікторія Мітько висловила думку про необхідність урівноваження так званої монополії децентралізацією можливостей адвоката об’єднуватися у професійні спільноти.
«Ідея полягає в існуванні не однієї, а кількох професійних організацій адвокатів, які гарантували б забезпечення професійних прав та гарантій адвокатів, а також дотримання правил адвокатської етики», – пояснив задум колеги АндрійВишневський, керівник Програми «Адвокат майбутнього», який виступав як модератор дискусії.
До розмови долучився Олег Макаров, партнер АО «Василь Кісіль і Партнери». «Питання обов’язковості членства в одній асоціації адвокатів ставало предметом дискусій ще з 2004 р. Ми дійшли правильного висновку, що набуття статусу адвоката тягне за собою автоматичне членство в адвокатській спільноті. Це відбувається за аналогією з іншими саморегульованими професіями: тобі нікуди не потрібно вступати, отримавши допуск до професії, ти автоматично стаєш членом професійної спільноти», – прокоментував юрист.
Які ризики та виклики з’являються у зв’язку з тим, що виключне право на представництво інтересів громадян у суді надається саме адвокатам? З одного боку, у клієнтів є можливість обирати адвоката, який може надати більш якісну послугу. З іншого боку, в адвокатів з’являється більше обов’язків і більше ризиків.
«Революційні зміни в Конституції та відповідному законодавстві можуть не спрацювати, якщо в адвокатурі не відбудеться аналогічний процес, який відбувся під час формування Верховного Суду. Можливо, у нас були хороші кодекси та хороша Конституція, ми розуміли, яким чином формувався Верховний Суд до революції, ми знали, хто там знаходиться, ми розуміли, як вони застосовують хороші норми. За моїми підрахунками, лише 5-7% адвокатів беруть участь у формуванні органів адвокатського самоврядування. Як правило, це люди, наближені до номенклатури та представників органів адвокатського самоврядування. Саме в їхніх руках знаходиться інструмент позбавлення адвокатського свідоцтва в адвокатів, які поводяться, на їхню думку, не відповідно до встановлених ними правил. Тому повна довіра до органів адвокатського самоврядування можлива лише після зміни порядку формування цих органів», – зазначив Олег Макаров.
Де межа між лояльністю до клієнта та повагою до верховенства права і справедливого правосуддя? Як запобігти конфлікту інтересів між клієнтом та справедливим правосуддям?
Ці питання належать до найбільш дискусійних. Всі погоджуються, що правила адвокатської етики поширюються на адвоката у відносинах з клієнтом та іншими учасниками процесу під час судового засідання. Однак чи варто розповсюджувати на нього правила адвокатської етики за межами суду, коли адвокат просто стає громадянином? Чи повинен він у громадській публічній сфері так само дотримуватися етичних принципів?
Олег Макаров запропонував зробити розподіл. Якщо адвокат виходить у публічну сферу і виступає на широкий загал або дає інтерв’ю в засобах масової інформації чи соціальних мережах, які вже прирівнюються до публічного виступу, на нього розповсюджуються правила адвокатської етики. Водночас, пригадуючи досвід своєї роботи в дисциплінарних органах адвокатури, юрист проводить межу між приватним і громадським життям.
«Ми отримували різні скарги. Наприклад, нам скаржилася колишня дружина адвоката на його неетичну поведінку в сім’ї з додаванням смс-листування. Безперечно, ці відносини ми виносили за межі нашого регулювання, скасовували відповідні рішення місцевих дисциплінарних органів. Так само ми не розглядали питання спілкування адвоката з сусідом стосовно межі, реакцію на отримання червоної картки за порушення правил гри у футбол. Це не та сфера, в яку потрібно втручатися дисциплінарним органам», – переконаний пан Макаров.
Також він констатував, що наразі органи адвокатського самоврядування формуються переважно з людей, підконтрольних та дуже лояльних до адвокатської номенклатури. З областей направляються не найбільш гідні та досвідчені. Їдуть ті, хто може взяти на себе оплату вартості проїзду до Києва, для того щоб не покладати витрати на обласну палату. Окрім того, до органів самоврядування обираються родичі, знайомі, учні. Тобто це не свідомий вибір в органи адвокатського самоврядування найкращих представників професії.
Доброчесність – це відданість загальновизнаним етичним цінностям і принципам та послідовне їх дотримання для забезпечення пріоритету публічного інтересу над приватним саме в публічному секторі.
В чому полягає доброчесність адвоката? Якими рисами можна охарактеризувати доброчесну поведінку адвоката?
«Я думаю, що тут немає однозначної відповіді. З одного боку, адвокатура де факто є складовою системи правосуддя. З іншого боку, це не державна інституція, вона незалежна та самоврядна. Поняття публічної доброчесності в чистому вигляді не може до неї застосовуватися. Водночас як складова системи правосуддя адвокатура та адвокати зобов’язані разом із суддями та прокурорами забезпечувати досягнення цілей справедливого правосуддя і суспільного інтересу. Де ж тут межа? В якому місці для адвоката на рівні етичних стандартів може пролягати межа між інтересами клієнта та інтересами справедливого правосуддя?», – зазначив Андрій Вишневський.
Дмитро Кухнюк поділився прогресивним досвідом північних колег: «Десь у 2007 р. ми з колегами відвідали Литву, де знайомилися з напрацюваннями законодавства про адвокатуру. Там ми вперше зіштовхнулися з таким законодавчим критерієм як «бездоганна репутація». Я думаю, що публічна доброчесність і бездоганна репутація – це дуже схожі поняття. Якщо ми сьогодні говоримо, що адвокати – це агенти правосуддя, то критерії, які застосовуються до інших агентів (наприклад, до суддів), повинні також розповсюджуватися на адвокатів».
Відповідаючи на запитання, де проходить межа між пріоритетністю інтересів клієнта та дотриманням вимог правосуддя, пан Кухнюк висловив думку, що межа знаходиться там, де адвокат для забезпечення інтересів клієнта не порушує своїх обов’язків щодо дотримання верховенства права та справедливого здійснення правосуддя.
«Адвокату в кожній справі доводиться самостійно обирати, де проходить межа між інтересами клієнта та інтересами правосуддя. Особисто для мене це питання остаточно вирішила одна ситуація. У Торонто я потрапила на судові дебати, під час яких адвокат звертався до прокурора «my friend/ друже мій». Мені був незрозумілий такий підхід. Тому я поцікавилася у голови Асоціації адвокатів провінції Онтаріо, звідки виникла така традиція. Мені пояснили, що певною мірою вони є друзями, з огляду на професію та роботу, яку вони виконують. Прокурор ніколи не відступить від принципу верховенства права в інтересах держави. Адвокат ніколи не відступить від інтересів верховенства права в інтересах свого клієнта. В цьому сенсі вони певним чином друзі», – поділилася особистим досвідом Вікторія Мітько.
На завершення дискусії Олена Кібенко звернулася до досвіду Сполучених Штатів Америки, де на прокурорів поширюються правила адвокатської етики адвокатів і вони навіть мають адвокатську ліцензію. Така практика сприяє єдності професії. «Нам дійсно потрібен єдиний спільний кодекс, який би діяв і для суддів, і для адвокатів, і для прокурорів», – підсумувала пані Кібенко.
Коментарі:
Єднання правничої професії є дуже важливим процесом для України. Основні положення про роль адвокатів ООН визначають, що адвокати як основні агенти здійснення правосуддя зобов’язані разом із суддями та прокурорами забезпечувати й підтримувати верховенство права для досягнення цілей правосуддя та інтересів суспільства.
В багатьох країнах адвокати захищають судову систему. Наприклад, у США є протоколи реагування на необґрунтовану критику судових рішень. Підтримуючи довіру до судової системи та її авторитет, вважаючи себе такими ж правниками як судді та прокурори, адвокати забезпечують захист правосуддя та довіру громадян до судової системи.
Олена Кібенко,
суддя Верховного Суду
Адвокатура виконує важливу соціальну функцію. Вона забезпечує надання правової допомоги в державі (як написано у нас в Конституції – професійної правничої допомоги). Публічна доброчесність – це важливий критерій, за яким потрібно оцінювати адвоката та осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю.
Наразі штучно створена монополія жене до адвокатури юрисконсультів, юристів-підприємців, люстрованих прокурорів, звільнених суддів. Така ситуація несе нові виклики та ризики для професії. Тому доброчесність сьогодні має розглядатися як один з важливих критеріїв під час оцінки професійних характеристик адвоката та кандидата в адвокати.
Дмитро Кухнюк,
доцент кафедри нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка
Коли адвокати згадують про ототожнення себе з клієнтом? Коли преса, соціальні мережі та всі навколо оголосили нашого клієнта злочинцем і починають писати про нас неприємні речі. Коли ще ми про це згадуємо? Коли процесуальний опонент у суді починає боротися усіма можливими методами (як законними, так і незаконними). Тоді ми наполягаємо: не ототожнюйте адвоката з клієнтом! Однак я хочу застерегти та нагадати, чи згадуємо ми про недопущення ототожнення адвоката з клієнтом, коли клієнт ототожнює нас із собою? Наприклад, коли він починає втягувати адвоката у підготовку неправомірної діяльності. Потрібно розуміти, що не лише опоненти, громадськість чи Фейсбук, але й клієнт не має права ототожнювати адвоката з клієнтом.
Далі у мене питання до адвокатів. Чи не ототожнюють адвокати себе з клієнтом, виходячи на прес-конференцію та беручи на себе функцію піар-менеджера чи голови прес-служби свого клієнта, висловлюючись у Фейсбуці, в інтерв’ю для преси або виступаючи на прес-конференціях? Адвокат повинен уникати таких ситуацій, в яких йому доведеться робити вибір між інтересами правосуддя та інтересами клієнта.
Олег Макаров,
партнер АО «Василь Кісіль і Партнери»
***
Матеріал, викладений у цій статті – це особисті думки спікерів заходу. Вони не є офіційною позицією програми «Адвокат Майбутнього», Асоціації правників України, Всеукраїнського об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади та Посольства США в Україні.
Програма «Адвокат Майбутнього» була розроблена протягом 2016-2017 рр. за підтримки проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні» з експертним внеском Канадської асоціації юристів. У 2018 р. Програма «Адвокат Майбутнього» реалізується Асоціацією правників України та Всеукраїнським об’єднанням адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки та проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», що фінансується Урядом Канади та впроваджується Канадським бюро міжнародної освіти.
