Чому важливо ратифікувати Стамбульську конвенцію
У травні петиція із закликом ратифікувати Стамбульську конвенцію набрала понад 25 000 потрібних голосів. Це одна з небагатьох петицій, яка зібрала необхідну кількість підписів. Чому ж конвенція так важлива? Про що вона? Чому українки та українці так щиро підтримують її ратифікацію?
Мета Стамбульської конвенції – нульова толерантність до домашнього насильства. Системність норм конвенції покладає на державу позитивні зобов’язання щодо забезпечення дієвого механізм захисту від усіх форм насильства щодо жінок та домашнього насильства. За конвенцією держава має попереджувати виникнення домашнього насильства, працювати зі стереотипами, що є в суспільстві щодо домашнього насильства, забезпечувати належний захист та підтримку постраждалим від домашнього насильства тощо. З повним текстом конвенції радимо ознайомитись за посиланням.
Україна разом з іншими країнами підписала Стамбульську конвенцію ще у 2011 році. Понад 30 країн вже ратифікували конвенцію. Станом на червень 2020 в Україні все ще триває підготовка до її ратифікації.
Про важливість цієї конвенції читайте думки адвокаток та адвокатів майбутнього. Щиро, відверто, емоційно та крізь призму власного професійного досвіду:
Наталія Охотнікова, адвокатка, м. Київ:
Якщо б мене спитали, чому важливо ратифікувати Стамбульську конвенцію? – я би довго не думала. Як юристка з університетською освітою, розклала би свої папочки з підготовленими відповідями про важливий документ, який врегулює правове поле для надання допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства. Апелювала би до статистики смертності від домашнього насильства в Україні, та і взагалі до жахливих цифр – згідно до даних Фонду народонаселення ООН понад один мільйон жінок в Україні на рік є постраждалими від насильства у родині. Говорила б про високу латентність таких злочинів, адже навіть у нашій культурі, у її квінтесенції – фольклорі – багато прислів’їв, що толерують домашнє насильство: «Б’є – значить, любить», або «Не бита жінка, як коса не клепана».
Але потім я би розповіла вам, що я бачила.
Я бачила, як чоловік у зміненому стані свідомості, від якого втекла його дружина, всю ніч їздить містом і шукає свою жертву, бо кожна хвилина не під його контролем послаблює ту емоціональну мотузку, якою він прив’язував її довгі роки. Я чула, як улесливо він говорить її батькам про те, як сильно любить і як шкодує, і готовий на все, аби її повернути. Я воліла б не чути, як у телефонній розмові з нею він ходить від «повернися додому, сонечко, і все буде інакше» до «я знищу всіх, хто тебе намовляє вести себе як незалежна дурепа». Я знаю, чим пахне домашнє насильство. Воно тхне трояндами. Інстаграмними букетами, які приносять замість вибачень. Або одинокими трояндами на довгих ніжках, які близькі приносять на похорон тих, хто ці вибачення прийняв та повернувся. Я ненавиджу троянди. Тому прошу вас допомогти ратифікувати Стамбульську Конвенцію.
Андрій Яковлєв, адвокат, м. Київ
- Стамбульська конвенція направлена на запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами,захищає як жінок так і чоловіків від домашнього насильства. Конвенція регламентує заборону, зобов’язує встановити покарання, що в підсумку має на меті створювати профілактичний ефект.
- Акт насильства – неприйнятне явище. Коли людина використовує насильство, то гендер жертви (біологічна чи соціальна стать) не є таким важливим, як сам факт фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства.
- Наразі, Стамбульській конвенції закидають легалізацію ненормотипічних соціальних відносин, точаться запеклі дискусії, «присмачені» релігійним дискурсом, власне не тільки у нас, а й у наших найближчих сусідів. Натомість, в таких країнах як Франція, Швейцарія, Німеччина, Швейцарія, Фінляндія, Польща, Норвегія, Італія, Іспанія та інших подібних «бездуховних» країнах Стамбульська конвенція ратифікована.
- В конвенції описується існуючий гендерний стан, а використана в ній гендерна термінологія призначена для ідентифікації жертв насильства на шляху його приборкання. ІМГО, не важливо до кого застосовується насильство, і ще більш не важливо – чи подобається нам жертва чи «ніт».
- Власне, ратифікація Стамбульської конвенції, – це тест на духовну спорідненість зі старою Європою та необхідний крок для поглиблення зв’язку з цивілізованим світом.
Наталія Радушинська, адвокатка, м. Житомир
Віра, 55 років, мати двох дітей, бабуся трьох онуків. Жила із чоловіком кривдником у маленькому селі. Чоловік бив жінку протягом всіх 35-ти років подружнього життя, навіть вагітну. Синці та переломи були вірними супутниками життя Віри. А одного разу вона приповзла до сусідки-медсестри з рубаною раною на голові.
Спочатку жінка повідомляла дільничного поліцейського, але після розмов з ним, чоловік ставав ще агресивнішим. Зневірилась, що можуть захистити. Звертаючись до лікарів казала, що впала і травми побутові, хоча все село знало та мовчало.
Одного дня, після чергового насильства Віра взяла ніж та влучила в самісіньке серце чоловіка. Віру засудили за умисне вбивство чоловіка. Суд не врахував фактів домашнього насильства, так як жодного письмового доказу не було. У вироці суд так і написав, Віра не зверталась до поліції зі скаргами та заявами, та позбавив її волі на 5 років.
Якби, була ратифікована Стамбульська конвенція, справи про домашнє насильство перестали б бути справами приватного обвинувачення і розслідувались би без скарг і заяв потерпілих, а строки притягнення до кримінальної відповідальності за домашнє насильство були б скасовані.
Ратифікуйте Стамбульську. Надайте постраждалим ефективний захист.
#ЯзахищаюЇї
Катерина Ілікчієва, адвокатка, м. Київ
Чому необхідно ратифікувати Стамбульську конвенцію?
Тому що жінки, як і чоловіки, теж люди, як не банально і очевидно це не звучить. Тому що ґендерно зумовлене насильство це насильство, яке може бути застосовано як до жінок, так і до чоловіків через усталені ґендерні ролі. Тому що правовий механізм захисту від такого насильства в Україні лише формується, а практика застосування нововведень ще напрацьовується.
А ще практика так само залежить від закріплених у свідомості правоохоронців, судді, прокурорів та адвокатів ґендерних ролей. Ми, суспільство в цілому, все ще перекладаємо вину за злочин на жертву: занадто коротка спідниця, занадто червона помада, занадто багато працювала і не приділяла уваги родині, занадто прискіпувалась до чоловіка… Це кримінологічна складова насильства щодо жінок.
Повертаючись до правової сторони питання, хотілось би навести декілька контраргументів противникам ратифікації. Почнемо з того, що поняття «стать» та «ґендер» схожі, але не тотожні. Стать – це біологічна характеристика кожної людини. А от ґендер – це усталені соціальні ролі жінок і чоловіків, що закріплені у суспільстві в певний період часу. Поняття «ґендер» не замінює поняття «стать» і використання цього аргументу є суто маніпулятивним.
Друге, Конвенція жодним чином не змушує державу змінювати підхід до розуміння інституту шлюбу чи питань усиновлення та надавати парам із ЛГБТ+ спільноти право укладати шлюб чи всиновлювати дітей. Хоча не бачу ніяких проблем в тому, що ці права надати. Конвенція закріплює обов’язок держави запобігати насильству щодо представників цієї вразливої групи. Оскільки насильство, на чому воно б не ґрунтувалося і кого воно б не стосувалось це завжди порушення прав людини. А розмови про те, що Конвенція наче б то надає невиправдані підстави додаткових переваг ЛГБТ-спільноті, що матиме наслідком непропорційне обмеження та порушення прав і свобод інших осіб, так само є маніпуляцією. Невже захист від насильства одних є обмеженням та порушенням прав інших? Тоді виникає питання які саме права гетеросексуальних людей порушуватимуться з ратифікацією Конвенції?
І останнє, ратифікація Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами надасть змогу жертвам домашнього насильства отримати захист в міжнародних судових інстанціях у разі не отримання такого захисту в національних судах.
Максим Магда, адвокат, м. Херсон
Я за ратифікацію Стамбульської конвенції, бо:
- Я знаю, що таке жіноче страждання. Я бачив сльози, синці, криваві рани, зламані ребра і зламані долі. А ще я бачив їх мертвими…
- Я проти нерівності. Нерівність призводить до занепаду, а рівність – до добробуту. Перевірено історією.
- Я терпіти не можу мракобісся. Незнання вбивало людей у середні віки, і продовжує це робити в епоху Інтернету і польотів у космос.
Люди, які активно виступають проти Стамбульської конвенції, мають різні мотиви. Найцікавіше те, що абсолютна більшість противників її навіть не читала. Їх лякає слово гендер, значення якого вони і близько не розуміють. Але чомусь вони упевненні, що це наступ на традиційні сімейні цінності.
Як на мене, то традиційні сімейні цінності – це любити і поважати один одного. Все інше – стереотипи, яких варто позбавлятись.
Марина Саєнко, адвокатка, м. Київ
Чому я підтримую ратифікацію Стамбульської конвенції Україною?
Стамбульська конвенція (далі – Конвенція) – це комплексний документ, що створює умови для встановлення країнами-учасницями Конвенції універсальної законодавчої рамки у питаннях боротьби з насильством проти жінок та домашнім насильством.
При цьому, важливо, що Конвенція орієнтована не тільки на боротьбу з проявами насильства, а й значною мірою – на запобігання насильству, його профілактику, зокрема, через інструменти інформування та освіти населення, спеціальної підготовки фахівців (суддів, медичного персоналу, психологів та ін.), що у професійній діяльності мають справу з випадками насильства, заохочення самостійності жінок, зміну насильницької манери поведінки через розробку та запровадження програм із запобігання домашньому насильству та комплексної допомоги службам, що працюють з чоловіками, які вчинили домашнє насильство.
Конвенція закріплює фундаментальний принцип невідворотності кримінального покарання за різні форми проявів насильства, закликаючи не допускати виправдання таких злочинів звичаями, традиціями, упередженнями та іншими практиками, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінки або на стереотипних ролях жінок та чоловіків. Яскравим прикладом таких стереотипів є «убивство честі» – убивство жінки, учинене родичами за накликане на сім’ю «безчестя». У це важко повірити, але за оцінками Фонду народонаселення ООН, досі у світі щорічно відбувається до 5 тис. таких убивств, більшість з яких не розслідуються.
Окремої уваги, на мою думку, заслуговують норми, які розрізняють форми домашнього насильства, що буває не тільки фізичним, а й психологічним, сексуальним та економічним. При цьому, вчинення абьюзером (насильником) таких дій щодо члена своєї сім’ї чи особи, з якою він проживає, Конвенція справедливо, на мій погляд, пропонує вважати обтяжуючою обставиною.
Чи несе ратифікація Стамбульської конвенції якісь загрози для України?
На моє переконання, як правника – жодних. Звісно, я ознайомлювалась з позицією противників ратифікації Україною Конвенції, однак відверто не знайшла аргументів, які б стосувались змісту закріплених у ній норм. Основні тези, які звучать, з цього приводу – панічний страх закріплення поняття «гендер», що, на думку, противників ратифікації Конвенції «робить поняття «гендер» залежним не від природних статевих ознак, а від самоідентифікації особи», з чого, у свою чергу, робиться висновок, що «це може зробити Стамбульську конвенцію інструментом для популяризації в українських школах і університетах нових «гендерних ролей» та одностатевих стосунків» (прим.- із заяви Ради церков і релігійних організацій).
Насправді ж у п.п. с) ч. 1 ст. 3 Конвенції «гендер» визначено як соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків. Поняття гендеру у Конвенції, на мій погляд, закріплено тільки для того, щоб акцентувати увагу на неприпустимості будь-яких виявів дискримінації, у т.ч. проявів насильства, до людей за гендерною ознакою. Разом з тим, у Конвенції йдеться також про неприпустимість дискримінації за будь-якою іншою ознакою, як-от: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу (ч. 3 ст. 5 Конвенції).
Вказані норми корелюються з нормами ст. 24 Конституції України, де закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Відтак, доводи про «невідповідність ратифікації Конвенції українським національним інтересам, створення суспільної напруги в Україні та руйнацію традиційних для українського народу цінностей», очевидно, є результатом логічних помилок, пов’язаних з недостатнім зануренням у контекст, а, в окремих випадках, – ймовірно умисною маніпуляцією суспільною думкою.
Що означатиме нератифікація Стамбульської конвенції для українців? Важливо розуміти, що Україна підписала вказану Конвенцію ще 07.11.2011 року, однак, саме через періодичні ініціації хвиль обурень з боку окремих груп та представників суспільства, наша держава вже майже 9 років позбавлена права, ставши в один ряд, з 31 країнами Європи, дієво заявити про засудження і неприпустимість будь-яких проявів насильства щодо жінок, у тому числі: психологічного насильства; переслідування (сталкінгу); фізичного насильства; сексуального насильства, включаючи зґвалтування; примусового шлюбу; каліцтва жіночих геніталій; примусового аборту; примусової стерилізації.
Ратифікація Україною Конвенції надасть можливість запустити механізм комплексного вирішення проблеми, яка вочевидь існує в нашому суспільстві: йдеться не про прийняття окремих законів (що нарешті зробив нещодавно наш Парламент), а розроблення системи необхідної законодавчої бази, впровадження програм навчання фахівців, програм освіти населення, спрямованих на усвідомлення базового принципу, що гідність людини не має права порушувати ніхто, за жодних обставин та виправдань. Це аксіома, яка має стати частиною генетичного коду українців. Тільки так ми маємо шанс бути частиною цивілізованого світу.
Тамара Бугаєць, адвокатка, м. Кривий Ріг
Ратифікація Стамбульської конвенції забезпечить для України необхідність здійснення комплексної політики та збір даних щодо запобігання та протидії домашньому насильству та насильству стосовно жінок, що є надзвичайно важливим. Послідовний та комплексний аналіз статистичної інформації надає можливість побачити реальну картину реалізації державної політики щодо запобігання та протидії домашньому насильству та насильству стосовно жінок, та, відповідно, формувати державну політику, надаючи особливу увагу правам постраждалої особи та ефективному співробітництву між усіма відповідними органами, установами та організаціями.
Наразі збір даних здійснюється з порушенням вимог статті 11 Стамбульської конвенції. Так, деякими суб’єктами запобігання та протидії домашньому насильству збирається певна інформація щодо випадків домашнього насильства та насильства стосовно жінок, однак така інформація не містить дезагрегованих статистичних даних про випадки всіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування Стамбульської конвенції. Так само, як виявилось не всі суб’єкти збирають необхідну інформацію. До того ж, уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, яким є Міністерство соціальної політики України, не збирає та не узагальнює статистичні данні усіх дотичних суб’єктів. У свою чергу це впливає на неможливість формування ефективної державної політики з метою запобігання та протидії домашньому насильству та насильству стосовно жінок в Україні.
Відповідно до вимог Стамбульської конвенції, сторони мають здійснювати загальнодержавну, ефективну, усеосяжну та скоординовану політику, яка охоплює всі заходи для запобігання всіх форм насильства, боротьби з домашнім насильством та насильством стосовно жінок. Саме ратифікація Стамбульської конвенції надасть можливість здійснювати таку політику в нашій державі.
Юлія Березенська, адвокатка, м. Житоимир
Ратифікація Верховною Радою України Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська Конвенція) – є обов’язковою і терміновою! Стамбульська конвенція – це ті стандарти та інструменти, яких не вистачає у демократичному суспільстві, які попереджають прояв таких явищ як гендерно-обумовлене насильство, викорінюють їх системність та гарантують дієвий захист потерпілих від домашнього насильства.
На жаль, саме через брак знань, брак інформації про роль ратифікації Стамбульської Конвенції ми не розуміємо масштабності проблеми домашнього насильства. Більшість свідомих громадян не виявляють бажання, щонайменше, прочитати Стамбульську Конвенцію, ознайомитись із тими важелями впливу, які необхідно впроваджувати з метою запобігання насильницьких явищ. Прикро визнавати, проте ними керує той злочинний оптимізм. Іншими словами: «мене це ніколи не торкнеться», «я ніколи не стану жертвою насильства», тощо. І це в той час, коли частина з них ВЖЕ є жертвами психологічного насильства в сім’ї. Однак, через постійний стрес і страх потерпілі перебувають у залежності від кривдника, і в такому стані не визнають навіть наявність проблеми.
На мій превеликий жаль у школах нас не навчають ні любові, ні емпатії, ні толерантності. Тому, на мою думку, після ратифікації Стамбульської конвенції, необхідно впровадження у шкільних навчальних закладах спецкурсів та програм щодо інформування та запобігання домашньому насильству. Адже, модель поведінки серед рідних діти транслюють у свої майбутні стосунки та сім’ї.
Як висновок, насильство проти жінок та домашнє насильство – це не особисті проблеми особи чи членів її сім’ї, це реальне порушення прав людини, це злочин. Відповідальність за належне реагування на такі явища має взяти держава.
І моє звернення до влади: ратифікуйте Стамбульську Конвенцію. Проявіть відповідальність за свій народ!
Матеріали, викладені у цій статті — це особисті думки автора. Вони не є офіційною позицією ГО «Адвокат майбутнього», ВГО «Асоціація правників України», ВГО «Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають БПД» та Посольства США в Україні.
Програма «Адвокат майбутнього» — дієва мережа адвокатів, що об’єднує лідерів думок адвокатури, які надають правничу допомогу відповідно до найвищих етичних стандартів, є агентами змін у суспільстві та лідерами у професійній спільноті.
Програма «Адвокат майбутнього» була започаткована у 2016 р. і вперше реалізована в межах проєкту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», що виконується Канадським бюро міжнародної освіти за підтримки Уряду Канади у співпраці з Координаційним центром з надання правової допомоги. Наразі вона впроваджується і розвивається за підтримки Відділу з правоохоронних питань Посольства США в Україні, Громадською організацією «Адвокат майбутнього», у партнерстві з Асоціацією правників України та Всеукраїнським об’єднанням адвокатів БПД
