Історія розробки перших Правил адвокатської етики в Україні

Продовжуючи тему етики адвоката, публікуємо для вас статтю Ольги Жуковської та Тетяни Варфоломеєвої, яка була надрукована у 2006 році і з якої ви довідаєтеся про історію розробки преших Правил адвокатської етики в Україні (1996 рік) від безпосередніх учасниць цього процесу.

***

Розробка i впровадження Правил (Кодексу) адвокатської етики вiд початку була одним з важливих засад САУ (Спілки адвокатів України), що знайшло відображення в її статутi.

На засiданнi правлiння Спiлки адвокатiв Укра1ни 11- 12.01.1991 р. Бронз Й.Л. поста­вив питання про розробку етичного кодексу адвоката, а 14 червня цього ж року на засiданнi правлiння вiн знову повернувся до теми розробки етичного кодексу адвоката, запропонувавши узагальнити вiдповiдну практику i вивчити зарубiжнi деонтологiчнi правила.

Поряд з великою роботою по вдосконаленню Закону України “Про адвокатуру” дев’ яностi роки були позначенi iншим масштабним починанням Спiлки адвокатiв України у сферi регулюовання адвокатської дiяльностi, а саме – розробкою Правил адвокатської етики. Ще на початку iснування Спiлки закрiплення у єдиному консолiдованому документi засадничих положень, що притаманнi адвокатськiй професії i передавались вiд поколiння до поколiння адвокатiв, розглядалось iнiцiаторами створення Спiлки як одне з провiдних завдань, що й знайшло вiдображення в її статутi, прийнятому на Установчому з`їздi. На важливостi цiєї сфери дiяльностi Спiлки правлiння наголошувало на своїх засiданнях починаючи з 1991 р.

Прiоритетна важливiсть розробки правил адвокатської етики диктувалась самоосмисленням незалежною адвокатурою України її соцiальної ролi. Згодом це знайшло вiдображення у статтi 59 Конституцiї України. Але й до того етична поведiнка однозначно сприймалась адвокатами як така, що полягає у високопрофесiйному забезпеченнi права на захист вiд обвинувачення та наданнi правової допомоги при вирiшеннi справ у судах та iнших державних органах. Це суспiльно важливе функцiональне навантаження реалiзовувалось адвокатурою в складнiй системi правовiдносин: насамперед з клiєнтами, з судами та iншими державними органами, перед якими адвокат представляє iнтереси клiєнта; з адвокатурою в цiлому та з окремими адвокатами; з суспiльством в цiлому, яке поклало на адвокатуру вищезгаданi завдання. Природа цих вiдносин така, що aпpiopi обов’язки адвоката в окремих взаєминах з рiзними суб’єктами часто суперечать один одному, i адвокатовi повсякдень доводиться знаходити належний баланс мiж ними, варiанти компромiсу. Вiдповiдно, гострою була потреба в iснуваннi чiткої системи критерiїв правильностi вибору того чи iншого варiанта поведiнки в ситуацiях зiткнення, суперечностi рiзних обов’ язкiв i прав  адвоката.

Для iнтересiв клiєнтiв-користувачiв юридичної допомоги, надаваної адвокатами, i для iмiджу адвокатури як надiйного правозахисного iнституту, що гарантує певний етичний рiвень поведiнки осiб, якi до нього належать, було вкрай важливо, щоби система таких критерiїв була єдиною для всiх адвокатiв та наскiльки можливо, певною i передбачуваною. Це досягається в ycix країнах Європи з розвинутою демократiєю (та зрештою – свiту) єдино можливим шляхом – шляхом закрiплення таких орiєнтирiв у деонтологiчних кодексах або правилах, вироблених i прийнятих самою адвокатурою. Причому в переважнiй бiльшостi країн такi правила єдинi в нацiональному масштабi й до того ж вiдбивають загальноприйнятi мiжнароднi адвокатськi деонтологiчнi стандарти. Останньою з європейських країн, адвокатура якої традицiйно вважалась взiрцем колегiальної структури з окремим регулюванням правил поведiнки адвокатiв по колегiях, залишалась Францiя. Але i тут врештi взяли гору центристськi тенденцiї – було створено Нацiональну Раду адвокатури Францiї, однiєю з головних функцiй якої є вироблення i впровадження єдиних для yciєї адвокатури Францiї деонтологiчних правил.

Закон України “Про адвокатуру”, як зазначалось, закрiпив дотримання правил адвокатської етики як одне з основних зобов’язань адвоката, якi вiн бере на себе, складаючи Присягу адвоката України. Здавалось би, що така важлива група обов’язкiв адвоката, як дотримання правил адвокатської етики, значимiсть мiсця якої в структурi обов’язкiв адвоката визначена включенням її законодавцем до Присяги адвоката, мала б бути по можливостi чiтко врегульована, з тим щоби, по-перше, гарантувати клiєнтовi певний рiвень професiйної поведiнки адвоката, i по-друге, щоби чiтко визначити межу його етичних обов’язкiв, унеможливити надмiрнi претензiї до адвоката, захистити його вiд необгрунтованого i непередбачуваного притягнення до дисциплiнарної вiдповiдальностi. Проте, як вiдомо, в пострадянськiй Українi не було єдиних писаних правил адвокатської етики. Поодинокi правила приймалися як внутрiшнi документи окремих адвокатських об’єднань, але вони суттєво рiзнилися мiж собою за обсягом i змiстом i не вiдповiдали мiжнародно визнаним деонтологiчним стандартам адвокатури. Ранiше, за часiв iснування iнституту стажування, принаймнi дiяв канал постiйної передачi традицiй адвокатури в цiй сферi вiд старших адвокатiв “новоприбулим” до адвокатури: норми адвокатської етики передавались, так би мовити, з вуст у вуста. Але в системi адвокатури України 90-их рокiв такi механiзми були вiдсутнi. Особам, якi складали квалiфiкацiйнi iспити й отримували свiдоцтва про право на зайняття адвокатською дiяльнiстю, якщо вони обирали iндивiдуальну практику чи об’єднувалися з такими ж “новачками”, реально не було в кого навчатись неписаним нормам етики, не було вiд кого перейняти вiдчуття сутностi цiєї професiї’, тих орiєнтирiв, якi мають допомагати адвокату вiрно будувати свої професiйні стосунки, визначати варiанти своєї поведiнки у складнiй схемi правовiдносин, суб’єктом яких вiн стає при здiйсненнi своєї професiйної дiяльностi.

Окрiм того, досвiд функцiонування адвокатури в нових соцiально-iсторичних умовах продемонстрував, що всi негативнi прикмети часу, забарвленого бурхливим розвитком нових економiчних вiдносин i докорiнною перебудовою соцiальних орiєнтирiв, вiдбилися i на адвокатському корпусi. Значна частина адвокатiв виявилася ураженою популярною для певної стадiї економiчного розвитку країни хворобою байдужостi, а звiдси – демократичнi механiзми виборiв у квалiфiкацiйно-дисциплiнарнi кoмiciї нерiдко достатньою мiрою не використовувалися, а самi кoмiciї подекуди бiльш нiж лiберально ставилися до iнституту адвокатського iспиту, який часом перетворювався на профанацiю. Закономiрний пiдсумок – адвокатський корпус почав поповнюватися масою “прибульцiв” з iнших професiй, протилежних за духом i призначенням. Прокурорсько-слiдчi працiвники, спiвробiтники органiв безпеки, юристи iнших спецiальностей суттєво “розбавили” ряди адвокатiв за покликанням. Вони мали сформований стереотип свого мiсця в професiйних стосунках, абсолютно вiдмiнний, iнодi – прямо протилежний тому, який має бути властивим адвокату. Цi особи часто абсолютно не розумiли ролi i призначення адвокатури i основних етичних закономiрностей адвокатської дiяльностi; а звiдси – поширюється практика порушень етики з їx боку, якi вкрай негативно позначаються на iнтересах клiєнтiв, ставленнi до адвокатури в суспiльствi. Правозахисна функцiя професiї, її найважливiша соцiальна роль почали на певному етапi семимильними кроками девальвувати, поступаючись мiсцем “заробiтчанству”, гpi без правил i моральних бар’єрiв, що “било” перш за все по громадянах, якi потребували правової допомоги, по адвокатах, якi працювали чесно, по iмiджу адвокатури в українському суспiльствi i за межами України.

Не можна не враховувати  також, що за вiдсутностi єдиних писаних правил адвокатської етики почав спостерiгатися помiтний рiзнобiй у пiдходах регiональних квалiфiкацiйно­ дисциплiнарних комiсiй до визначення того, в чому саме полягають правила адвокатської етики i, вiдповiдно, що слiд вважати порушенням таких правил. Однi й тi самi порушення по-рiзному оцiнювалися регiональними комiсiями. А це негативно позначалося на правах та iнтересах адвокатiв, робило вiдповiдну частину дисциплiнарної практики непередбачуваною для них, позбавляло можливостi обгрунтовано захищатись вiд звинувачень у вчиненнi того чи iншого порушення правил адвокатської етики. Не слiд забувати й те, що клiєнт мав право звернутися до суду в порядку звичайного цивiльного провадження з позовом до адвоката з приводу збиткiв, завданих клiєнту неналежним виконанням адвокатом угоди про надання правової допомоги, зокрема з посиланням на порушення адвокатом правил адвокатської етики. I знов-таки, адвокату було б досить тяжко захиститись вiд подiбного  твердження,  зважаючи на невизначенiсть правил адвокатської етики в Українi, яка вiдкривала необмежений простiр для довiльного тлумачення їx змiсту судами, дисциплiнарними палатами тощо. Натомiсть iснування сформульованих, “писаних” правил адвокатської етики внесло б належну визначенiсть у вiдносини адвоката i клiєнта, дало б  можливiсть  кожному  з них  усвiдомлювати свої права i обов’язки в цих вiдносинах, наслiдки їх порушення,  передбачати  закономiрний розвиток вiдносин i вiдповiдно корегувати свою поведiнку.

Насамкiнець, коли б сама адвокатура в особi своїх органiв не прийняла таких правил, то цей правовий вакуум все одно неодмiнно був би заповнений, але вже, так би мовити, “зверху”. Адже необхiднiсть прийняття зазначених правил почала обговорюватися й iншими структурами. Йшла розробка подiбних за предметом проектiв. Мiж тим у свiтовiй адвокатськiй спiльнотi визнаються необхiдним i доцiльним, щоби такi правила вироблялись i приймались самою адвокатурою як акт саморегуляцiї.

Тому не випадково 16.06.1995 р. представники адвокатури ycix регiонiв України на розширеному засiданнi Правлiння Спiлки адвокатiв  України  одностайно  дiйшли  висновку про необхiднiсть розробки i прийняття Кодексу адвокатської етики. Кодекс мав закрiпити основнi етичнi принципи адвокатської дiяльностi, що вiдображають особливу, правозахисну роль професiї адвоката, напряму пов’язану з правами громадян, а також вiдповiднi правила втiлення цих загалъних принципiв у рiзних ситуацiях.

Тодi ж було створено робочу групу з розробки Кодексу адвокатської етики з  досвiдчених адвокатiв – членiв Спiлки, якi представляли рiзнi регiони України. До неї ввiйшли вiце­ президент Спiлки адвокатiв України, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Жуковська O.Л. (Київ), котра очолила роботу rрупи; вiце-президент Спiлки адвокатiв України, заслужений юрист України, член Вищої ради юстицiї Нечипоренко O.Л. (Київ); заступник голови Вищої квалiфiкацiйної кoмiciї адвокатури, заслужений юрист України, вiце­президент Спiлки адвокатiв України Сафулъко С.Ф. (Луцьк);  заслужений  юрист  України, член Вищої квалiфiкацiйної комiсiї адвокатури Бронз Й.Л. (Одеса); член Вищої квалiфiкацiйноi кoмiciї адвокатури Мiщенко В.В. (Тернопiль); заслужений юрист України,  член  Вищої ради юстицiї України  Iзовiтова Л.П.  (Харкiв);  заслужений  юрист  України  Полонський Ю.М. (Одеса); Ханiн В.Х. (Донецьк), Тиханська Т.В. (Тернопiль), Маслов В.Г. (Одеса), Логойда Т.О. (Закарпаття), Коворотний B.I. (Луганськ), Шеховцев I.Є. (Полтава).

У перiод з 1995 по 1996 рр. пiд керiвництвом вiце-президента Спiлки О.Л. Жуковської  робочою групою був проаналiзований досвiд багатьох европейських країн та США у врегулюваннi адвокатської деонтологiї, зокрема дослiджено Кодекс поведiнки юристiв Європейського Союзу, Загальнi принципи етики юристiв Мiжнародної асоцiацiї адвокатiв (IВА), Мiжнародний кодекс адвокатської етики (IВА), Етичні правила солiситорiв Великобританiї, Регламент Паризької колегiї адвокатiв, Кодекс адвокатської етики Нiдерландiв, Правила професiйної етики росiйських адвокатiв, Зiбрання правил адвокатської етики адвокатури Польщi, деонтологiчнi засади дiяльностi адвокатур Iспанiї, Бельгiї, Данiї, Нiмеччини, Австрiї, Ізраїлю, Типовi правила професiйної поведiнки Американської acoцiaції адвокатiв (АВА) тощо. Було узагальнено як мiжнародно визнанi пiдходи до врегулювання етичних аспектiв поведiнки адвоката, так i, передусiм, – вiтчизнянi традицiї української адвокатури у розумiннi змiсту правил адвокатської етики.

Головою робочої групи О.Л. Жуковською був розроблений текст проекту Кодексу адвокатської етики. Вiн детально обговорювався i редагувався на декiлькох засiданнях робочої групи i на початку 1996 р. poбoчий варiант проекту Кодексу адвокатської етики був завершений.

23.02.1996 р. правлiння Спiлки адвокатiв прийняло рiшення схвалити проект в основних положеннях i доручити робочiй групi доопрацювати проект, розглянувши зауваження, що надходитимуть з регiонiв.

Робоча група Спiлки адвокатiв з розробки Кодексу адвокатської етики якраз прагнула вивчити i врахувати всi рiзноманiтнi думки адвокатiв,  реальнi  критичнi  зауваження  тощо. А  їx очiкувалося багато, адже йшлося про розробку документа, що стосувався самої сутi адвокатської професії,  документа складного, нового, а тому – aпpiopi спiрного. Аби мати реальну картину думок адвокатiв України щодо цього, первинний проект Кодексу, затверджений в цiлому правлiнням Спiлки, в перiод пiдготовки до проведения  з’їзду  адвокатiв  України  в 1996 р. було розiслано в yci регiони України для обговорення на регiональних конференцiях адвокатiв i внесення пропозицiй щодо його доопрацювання  (наголосимо  –  на  конференцiях всiх адвокатiв, а не тiльки членiв Спiлки).

До правлiння Спiлки надiйшло 27 витягiв з протоколiв конференцiй. У 16 з них викладалося ставлення адвокатiв областей до тексту проекту. У декiлькох областях (Закарпатськiй, Миколаївськiй, Херсонськiй, Хмельницькiй) та в м. Севастополi адвокати висловились взагалi проти самої iдeї прийняття Кодексу адвокатської етики. Але бiльшiсть протоколiв засвiдчила визнання адвокатами необхiдностi врегулювання Кодексом (чи то Правилами) адвокатської деонтологiї в Українi – у деяких випадках iз певними зауваженнями до проекту. На жаль, конкретнi зауваження та пропозицiї до тексту проекту були буквально поодинокими. Бiльшiсть же протоколiв конференцiй, що надiйшли, виражали начебто позитивну оцiнку iдeї: правила етики адвокатурi потрiбнi, i конкретний проект загалом непоганий; окремi протоколи цiєї групи мiстили побажання редакцiйно його доопрацювати з урахуванням рекомендацiй, якi надiйдуть з регiонiв, але, на жаль, вони так i не надiйшли. Нi попервах, нi у вiдповiдь на повторнi запити Спiлки.

Доцiльно, мабуть, нагадати, у чому ж таки полягали контраргументи хоча й малочисельних, але досить агресивних опонентiв Кодексу. У бiльшостi контраргументи були досить простими – на кшталт “навiщо нам взагалi етика?”. Дозволимо собi процитувати примiтне в цьому сенсi висловлювання одного з адвокатiв на конференції в його  peгioнi: “Чому етика? Хiба є етика слюсаря, лiкаря тощо?”. Звучали, примiром, i такi випади: правила лобiюються чиновниками вiд Вищої квалiфiкацiйної комiсiї адвокатури (ВККА), щоб у разi необхiдностi “притиснути адвоката до нiгтя”. Тому задля iсторичної достовiрностi пiдкреслимо, що розроблявся Кодекс (Правила) навiть не ВККА, а адвокатами-практиками, що входили до  робочої групи Спiлки адвокатiв; обговорювалися вони також адвокатами, якi самi мусять працювати з  урахуванням  вiдповiдних Правил, тобто людьми зовсiм  не  зацiкавленими  в  ущемленнi адвокатiв; адвокати ж були головним джерелом iнiцiативи щодо необхiдностi прийняття Кодексу етики. Наведу тут досить показовий витяг з протоколу Одеської регiональної конференції адвокатiв: “На конференцiї адвокатiв Одеської областi були обговоренi проекти Кодексу адвокатської етики i закону про внесения змiн i доповнень до Закону “Про адвокатуру”. Щодо Кодексу адвокатської етики конференцiя висловила думку про необхiднiсть негайного його прийняття. Конференцiя вважає прийняття зазначених документiв необхiдним для подальшого розвитку адвокатури i змiцнення престижу адвокатської професiї. У зв ‘язку з цим викликає здивування i нерозумiння позицiя, зайнята окремими регiональними конференцiями адвокатiв, що вiдкидають iдею прийняття Кодексу адвокатської етики… Уявляється, що подiбнi думки можуть бути висловленi особами, якi не розумiють сутi адвокатської пpoфeciї, якi не увiбрали в себе дух адвокатури, не знають її iсторичних традицiй i досвiду адвокатури iнших країн”.

У кiнцевому пiдсумку переважна бiльшiсть адвокатiв України чiтко висловилась: Кодексу етики бути!

Подальше обговорення i доробка проекту здiйснювалась знов-таки в атмосферi максимальної вiдкритостi щодо можливих iдей, пропозицiй, зауважень. Роздiл ІІ Проекту “Загальнi принципи адвокатської етики” був надрукований у журналi “Адвокат” (№ 1 за 1997 р.).

У жовтнi 1997 р. Проект Кодексу адвокатської етики пройшов експертизу фахiвцiв Ради Європи з Англiї, Францiї, Нiмеччини i отримав високу оцiнку. Висновки експертiв були надрукованi в журналi “Адвокат” (№ 4 за 1997 р.). Проект обговорювався на мiжнародному семiнарi “Професiйна етика адвокатiв”, сумiсно органiзованому Спiлкою адвокатiв i Директоратом з юридичних питань Ради Європи 30-31.05.1997 р. У 1998 р. Проект був поданий на експертну оцiнку 15 провiдним фахiвцям у галузi адвокатської деонтологiї Американської acoцiaцiї адвокатiв i також здобув схвальнi вiдгуки (див. витяг з вiдгуку в журналi “Адвокат” № 4 за 1998 р.). З урахуванням зауважень та пропозицiй, що надiйшли вiд адвокатiв, експертiв, членiв робочої групи, а також з огляду на сучаснi проблеми етичного плану, що поставали перед адвокатурою i виявлялися в практицi регiональних квалiфiкацiйно-дисциплiнарних комiсiй, робоча група у вищеназваному складi суттєво доробила (i на 1/3 скоротила) Проект Кодексу етики. На цiй стадiї згiдно з численними пропозицiями назву Проекту було змiнено з “Кодексу адвокатської етики” на “Правила адвокатської етики”.

23.10.1998 р. правлiння Спiлки адвокатiв України  обговорило  питання  про  сучасний стан адвокатури та пiдвищення її ролi у захистi конституцiйних прав i свобод людини i громадянина, зокрема йшлося про Правила адвокатської етики. Жуковська О.Л. вiдмiтила, що висновки експертiв стосовно розробленого проекту надзвичайно  позитивнi,  але  вiдсутнiй орган, в компетенцiї якого було б  прийняття такого документа.  На її думку,  Правила повинна приймати ВККА, отже необхiдно вiдповiднi змiни внести в Положения про Вищу квалiфiкацiйну комiсiю адвокатури. Голова законопроектної кoмiciї САУ Iзовiтова Л.П., не погодилася з тим, що це питання ВККА, i висловила сумнiви що орган, який карає адвокатiв, має приймати етичнi правила. На її думку, оскiльки Правила етики мають сприйматися всiма адвокатами, їх повинен приймати лише З’їзд. Зазначалося, що вирiшення цього питания через внесения змiн до Закону “Про адвокатуру” надовго затягне прийняття вкрай важливого для адвокатiв i для захисту прав людини документа. Врештi було прийнято рiшення доручити робочiй групi термiново завершти редагування Проекту i передати йога для обговорення i прийняття Вищiй квалiфiкацiйнiй кoмiciI адвокатури при Кабiнетi Мiнiстрiв Украiни. Це питания було розглянуто також на спiльному засiданнi правлiння Спiлки адвокатiв України i Вищої квалiфiкацiйної кoмiciї адвокатури з винесенням рiшення про доцiльнiсть i актуальнiсть прийняття Правил адвокатської етики Вищою квалiфiкацiйною комiсiєю адвокатури.

Однак для цього треба було вiднести цей порядок прийняття Правил до компетенцiї ВККА.

Робочiй групi по розробцi Правил було доручено термiново завершити роботу над Правилами i передати їx текст для попереднього розгляду членами ВККА. На засiданнi 04.12.1998 р. робоча група затвердила остаточний варiант проекту Правил i передала його ВККА.

01.10.1999 р. Вища квалiфiкацiйна комiсiя адвокатури на реалiзацiю повноважень, наданих їй Положениям Про Вищу квалiфiкацiйну комiсiю адвокатури (iз змiнами, iнiцiйованими САУ i внесеними Указом Президента України вiд 30 вересня 1999 р.), схвалила поданий Спiлкою адвокатiв України проект Правил адвокатської етики, який i є нинi чинним головним актом професiйного саморегулювання адвокатури України.

Ця подiя стала визначною вiхою в icтopii’ адвокатури України, дозволила вирiшити низку професiйних проблем, що обумовили вiд початку потребу в розробцi Правил, i суттєво додала українськiй адвокатурi ваги у свiтовiй адвокатськiй спiльнотi. Адже ставлення до ролi i основних особливостей адвокатської професiї в сучасному демократичному свiтi характеризується беззаперечним визнанням дотримання правил адвокатської етики – однiєю з найважливiших рис, яка вирiзняє цю професiю з-помiж iнших, сумiжних, є запорукою виконання адвокатурою щонайважливiших суспiльних функцiй, покладених на неї, необхiдною передумовою надання адвокатами правової допомоги громадянам (i юридичним особам) на належному рiвнi.

Пiдвищена важливiсть дотримання адвокатами специфiчних для цiєї професiї правил адвокатської етики пiдкреслюється в цiлiй низцi мiжнародних актiв, зокрема прийнятих в межах Європейського Союзу. Так, в “Основних положениях про роль адвокатiв”, прийнятих VІІІ Конгресом ООН у серпнi 1990 р., зазначається:

“9. Уряди, професiйнi асоціації адвокатiв та навчальнi iнститути мають забезпечити адвокатам одержання вiдповiдної освiти, пiдготовку i знання як їx iдеалiв та етичних обов’язкiв, так i прав людини та основних свобод, визнаних національним i мiжнародним правом.

12. Адвокати повинні постійно дбати про честь і гідність своєї професії як важливі учасники відправлення правосуддя.
13. Надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, адвокати повинні додержуватись прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону і визнаних професійних стандартів та етичних норм.
14. Уряди мають забезпечити адвокатам… включення можливості віддаватись покаранню… за дії, здійснювані відповідно до визнаних професійних обов’язків, стандартів та етичних норм.
15. Професійні асоціації мають кооперуватися з урядами для забезпечення права кожного на рівний та ефективний доступ до юридичної допомоги, з тим, щоби адвокати були здатні… давати поради і допомагати своїм клієнтам згідно з законом та визнаними професійними стандартами і етичними правилами.
16. Кодекси професійної поведінки адвокатів мають розроблюватися їх відповідними органами згідно з законодавством, що відповідає положенням національного права і звичаям, та визнаним міжнародним стандартам і нормам”.

“Кодекс поведiнки юристiв у Європейському Союзi”, прийнятий у жовтнi 1998 р. ССВЕ, пiдкреслює: роль деонтологiчних правил для забезпечення виконання адвокатурою її важливої i особливої ролi у суспiльствi. У преамбулi до цих правил пiдкреслюється, що адвокат у правовому суспiльствi при виконаннi своїх професiйних обов’язкiв вступає в багатоманiтнi вiдносини, якi покладають на нього рiзнi, iнодi взаємосуперечливi обов’язки перед клiєнтами, перед судом та iншими органами влади, адвокатською професiєю як такою i її окремими представниками, тай зрештою, суспiльством в цiлому, для якого iснування вiльної i незалежної професії, об’єднаної повагою до правил поведiнки, вироблених самою цiєю професiєю, є суттєвою запорукою охорони прав людини у вiдносинах з державною владою та iншими iнтересами суспiльства”. Далi в Кодексi пiдкреслено, що його слiд розглядати як результат консенсусу адвокатiв країн-учасницъ Європейського Союзу, який має братись до уваги при доробцi нацiональних деонтологiчних правил у напрямку їx загальноєвропейської гармонiзацiї.

В однiй iз резолюцiй Мiжнародної acoцiaцiї адвокатiв (IВА) 1998 р. пiдкреслювалося, що на тлi загальнопоширеної тенденцiї дерегуляцiї професiйної юридичної дiяльностi вкрай важливо зберегти вiд розмивання чiтку регуляцiю адвокатської деонтології, яка складає рису адвокатської дiяльностi, невiд’ємну вiд самої сутностi i призначення цiєї професії.

Тому, наприклад, навiть в останнiй перiод (приблизно рiк до прийняття правил) було проведено двi конференцiї САУ сумiсно з Радою Європи (де виступали колеги – з восьми країн – фахiвцi у галузi деонтології), в яких взяли участь адвокати з рiзних регiонiв України. Не тiльки процитованi документи, а й численнi iншi акти, виступи наших зарубiжних колег на багатьох робочих зустрiчах i семiнарах, проведених Спiлкою адвокатiв України, засвiдчили мiжнародне визнання адвокатської етики як невiд’ємної, найважливiшої складової адвокатської професiї, без дотримання якої неможливе виконання адвокатурою покладених на неї завдань. Iснування чiтких норм адвокатської етики, що вiдповiдають загальновизнаним мiжнародним стандартам, розглядається всюди в свiтi як необхiдна передумова, без якої неможливi довiра до адвокатiв певної країни, надання ними юридичної допомоги на належному рівні.

У свiтлi сказаного реакцiя мiжнародної адвокатської громадськостi на прийняття Правил адвокатської етики в Українi була однозначно позитивною. Українськi Правила адвокатської етики нинi визнаються одними з найбiльш вдало побудованих i внутрiшньо узгоджених в Європi.

Бiльш суперечливою була реакцiя на цю подiю в адвокатському середовищi України. Слiд зазначити, що не бракувало злостивих висловiв вiд опонентiв запровадження Правил. Декому їх  прийняття  не сподобалось,  оскiльки  дiйсно поклало  край абсолютнiй  сваволi в iнтерпретацiї етично дозволеного. Але при цьому не можна погодитись з докором, що з появою Правил Вищiй квалiфiкацiйнiй кoмiciї адвокатури або регiональним квалiфiкацiйно­дисциплiнарним комiсiям адвокатури стало легше “притиснути” адвоката.

Адже i до прийняття Правил квалiфiкацiйно-дисциплiнарнi комiсії мали повне право притягувати адвоката до дисциплiнарної вiдповiдальностi за порушення правил адвокатської етики, обов’язок дотримуватись яких кожен адвокат брав на себе, складаючи Присягу адвоката. Тiльки вiдсутнiсть єдиних писаних правил спричиняла абсолютну невизначенiсть у цiй сферi, можливiсть свавiлля, таку ситуацiю, коли будь-яке порушення можна було розцiнити як неетичний, на погляд конкретної кoмiciї, вчинок i покарати адвоката “з усiєю суворiстю” за порушення Присяги, що полягає в порушеннi правил адвокатської етики. Поштовхом до передання проекту Правил, розробленого Спiлкою адвокатiв України, на розгляд ВККА стала якраз ситуацiя, коли адвокати з рiзних регiонiв почали скаржитися на те, що вiдсутнi якi­ небудь єдинi об’єктивiзованi критерiї оцiнки того, в чому полягають правила етики, i що кожна комiсiя “кроїть” етику по-своєму. Цi скарги, переданi членам правлiння Спiлки, змусили правлiння наприкiнцi 1998 р. звернутися до ВККА iз вимогою про необхiднiсть припинення такого стану речей, щоб захистити адвокатiв вiд можливого свавiлля, унiфiкувати розумiння вiдповiдних питань у масштабах України i впорядкувати суперечливу дисциплiнарну практику рiзних комiсiй. Отже, Правила не тiльки не стали в принципi новим “тягарем” для адвоката, а й дали єдину систему передбачуваних критерiїв оцiнки етичних аспектiв поведiнки адвоката, тим самим обмеживши гiпотетичнi можливостi комiсiй “розправитися” з “небажа­ним” адвокатом.

Крiм того, поряд iз забороняючими нормами (багато з них стосуються досить звичних i беззаперечних моральних заборон, традицiйних для адвокатури), Правила мiстять безлiч диспозитивних, уповноважуючих норм, якi встановлюють винятки iз заборон, що виправдовують невиконання обов’ язкiв за певних обставин. Усе це слугує завданню захисту адвоката вiд негнучкого застосування Правил, дає можливiсть iндивiдуалiзувати причини порушення, захистити адвоката вiд необгрунтованих, надмiрних вимог.

При уважному, неупередженому i грамотному прочитаннi тексту Правил це стає очевидним. Згiдно з прийнятою робочою групою концепцiєю Правила мали стати не тiльки i не стiльки основою для притягнення адвокатiв до дисциплiнарної вiдповiдальностi, а головним чином – системою орiєнтирiв, рекомендацiй для обрання адвокатами правильного варiанта поведiнки в конкретних складних ситуацiях, зiбранням настанов, якi мають велике виховне значения для молодих адвокатiв i iнформацiйне – для клiєнтiв i змальовують суть адвокатської професiї, так би мовити моральний портрет адвокатури. До того ж розробники Проекту Правил мали на метi створити систему механiзмiв захисту адвокатiв вiд надмiрних i необ­ грунтованих звинувачень у порушеннi правил адвокатської етики.

Цим i була обумовлена обрана розробниками структура статей проекту Правил: вони складаються переважно з диспозицiй або гiпотез i  диспозицiй,  не  передбачаючи  жорсткої прив’ язки до певних санкцiй, якi в Проектi не фiгурують. Уci тi конкретнi забороняючi та зобов’язуючi норми, якi викликали предметнi заперечення проти них, були виключенi з Проекту, хоча вони вiдповiдали мiжнародно поширеним стандартам. У результатi проект Правил скоротився приблизно на 1/3. Ti забороняючi та зобов’язуючi норми,  якi лишились  в  Правилах, переважно вiдбивають звичнi для досвiдчених адвокатiв пiдходи до тих  чи iнших  складних етичних ситуацiй i просто надають їм чiткої вербалiзованої форми або уточнюють етичнi аспекти норм чинного законодавства про адвокатуру, процесуального законодавства, законодавства про статус суддiв тощо, або ж вiдтворюють iмперативнi деонтологiчнi вимоги, загальноприйнятi в європейському адвокатському спiвтовариствi.

Крiм того, в багатьох випадках обов’язки було сформульовано дуже обережно, з використанням оцiночних термiнiв (“розумно необхiднi зусилля”; “повинен по можливостi”; “повинен намагатися”; “повинен намагатись знайти можливiсть”; “повинен прагнути”, “повинен уникати”, “повинен враховувати необхiднiстъ”), що дозволяє адвокатовi, виходячи з конкретних обставин, твердити про вiдсутнiсть з його боку порушення. Або ж певнi норми, що виглядали як зобов’язуючi, супроводжувалися такими конкретними критерiями обмежень, якi практично перетворювали їx на уповноважуючi  (див., наприклад, ст. 33 “Гонорар”,  ст. 35 ч. 1, ст. 36, ст. 50 та iн.). Крiм того, щодо багатьох з потенцiйних порушень у статтях Правил пiдкреслювалося, що тi чи iншi дiї можуть бути поставленi адвокату за провину тiльки за наявностi ознаки завiдомостi або умислу як форми вини, а загальнi норми про засади дисциплiнарної вiдповiдальностi пiдкреслювали, що вина є необхiдною передумовою останньої та що стосовно покладення вiдповiдальностi на адвокатiв за етично-дисциплiнарнi порушення має застосовуватись презумпцiя невинуватостi.

Велика частина норм Правил за видовими ознаками взагалi не вiдноситъся до забороняючих норм. Частина з них сформульована у виглядi рекомендацiй, настанов щодо бажаного варiанту поведiнки, а як такi – за визначенням не можуть створювати пiдстав для притягнення  адвокатiв  до  вiдповiдальностi (див., наприклад, ч. 1 ст. 1О, 46,  ч. 1, 3  ст. 51, 52,  ч. 2, ст. 55, ч. 3 ст. 58, 64, 66, ч. 1 ст. 67, ч. 1 ст. 70, ст. 75 та iн.). Iнша частина статей Правил мiстить норми-принципи, загальноприйнятi як основа дiяльностi адвокатури. Цiла низка норм Правил за видовою ознакою є дозволяючими, уповноважуючими i полегшують адвокатовi захист вiд можливих звинувачень у порушеннi правил адвокатської етики щодо клiєнтiв (ч. 4 ст. 9, ч. 1 ст. 14, ч.4 ст. 24, ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 36, ч. 2 ст. 37, ч. 1 ст. 38, ч. 2 ст. 41, 42, 50, ч. 5 ст. 51, 56, 66 тощо). Скажiмо, дуже суттєвими для належного захисту прав адвокатiв є норми про одностороннє розiрвання адвокатом угоди про надання правової допомоги – ч.1 ст. 41, про засади обгрунтованої вiдмови вiд прийняття на себе захисту за призначенням – ст. 50 та iн. Iншi норми Правил мають допомiжний характер, регламентують загальнi питання сфери i порядку  застосування правил, їx  тлумачення  тощо (ст. 1,  2, 3, 4,  15, 47,  48, ч. 1 ст. 49, ч. 1, ст. 60, ст. 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 81 та  iн.).  Таким чином,  поодиноко  висловлюванi  уявлення, що Правила в повному наборi своєї 81 статтi створили лише систему заборон i обмежень, просто не вiдповiдали дiйсностi  i  справжнiм  юридико-технiчним характеристикам Правил  та їx змістовному навантаженню.

Рiвною мiрою несправедливими були й казуїстичнi претензiї до ВККА, висловленi деякими адвокатами, що, мовляв, повноваження схвалювати такi Правила (наданi ВККА Положенням про цю комiсiю) напряму не були передбаченi Законом України “Про адвокатуру”, так що нiбито порушується його “буква”. У зв’язку з цим виникало закономiрне записно з ВККА.

Логiчно, що ВККА як вищий орган у системі дисциплiнарних органiв адвокатури затвердила акт, покликаний впорядкувати дисциплiнарну практику регiональних комiсiй, запобiгти свавiллю i принциповi рiзночитання у вiдповiдному роздiлi дисциплiнарної практики, тим самим попереджуючи велику кiлькiсть апеляцiйних скарг. Так що i за суттю дii. ВККА вiдповiдали iї мiсцю i призначенню в системi органiв адвокатури, визначеному Законом України “Про адвокатуру”. До речi, така модель, коли вищий дисциплiнарний орган адвокатури приймає правила адвокатської етики, а є прямi аналоги у свiтовiй практицi. За реалiй структури адвокатури України, яка склалась в умовах дiї Закону України “Про адвокатуру” 1992 р., це була практично єдина мислима модель, яка могла забезпечити, щоб Правила були прийнятi органом адвокатури, а не “спущенi згори”.

Бiльшiсть адвокатiв України саме так i сприйняла акт схвалення Правил адвокатської етики Вищою квалiфiкацiйною комiсiєю адвокатури i повною мiрою оцiнила позитивний потенцiал, закладений у цьому важливому актi адвокатського самоврядування. Дiапазон складових позитивного ефекту введення Правил, продемонстрований з часу їx схвалення, є дуже широким: вони створили унiфiковану систему деонтологiчних орiєнтирiв, яка полегшує обрання адвокатами правильного варiанту поведiнки, що вiдповiдатиме загальним принципам адвокатської етики в тих чи iнших складних ситуацiях зiткнення рiзних iнтересiв, обов’язкiв адвоката; створили єдину основу для узгодженого тлумачення правил адвокатської етики в дисциплiнарнiй практицi регiональних квалiфiкацiйно-дисциплiнарних комiсiй; сприяють викорiненню суперечливостi такої практики; захищають адвокатiв вiд непередбачуваного свавiльного тлумачення правил адвокатської етики при притягненнi адвокатiв до дисциплiнарної (та й цивiльно-правової) вiдповiдальностi; сприяють вихованню нової генерацiї адвокатiв в дусi кращих традицiй української адвокатури та вiдповiдно до загальноприйнятих в демократичному свiтi стандартiв адвокатської професiї; сприяють пiдвищенню якостi надаваної адвокатами правової допомоги, пiдвищенню рiвня захисту прав клiєнтiв, дотриманню cуті i конкретних вимог чинного законодавства про адвокатуру, виконанню адвокатурою завдань, покладених на неї Конституцією України, на належному рiвнi, пiдвищенню престижу адвокатури в українському суспiльстві і в мiжнародних вiдносинах, поваги i довiри клiєнтiв до адвокатури як правозахисного iнституту, що дiє на високих деонтологiчних засадах; створюють необхiдне пiдгрунтя для iнтеграцiї адвокатури України як рiвноправного члена у свiтове адвокатське спiвтовариство.

Слiд наголосити, що i пiсля прийняття Правил адвокатської етики Спiлка адвокатiв продовжувала роботу в царинi деонтології через комiсiю САУ з питапь адвокатської етики. Семiнари, круглi столи, робочi наради, зорганiзованi комiсiєю САУ з питань адвокатської етики сприяли вчаснiй постановцi i вирiшенню питань, що допомогли кращому розумiнню правил, їx популяризацiї як, передовсiм , в адвокатському середовищi, так i суддiвським i прокурорським загалом, особливо активною була робота кoмiciї за останнi 5 рокiв, коли її очолював П.Й. Борсук (Львiв).

Зокрема у 2004 р. САУ запропонувала широке обговорення в iнтренет-просторi проблеми недобросовiсного рекламування юридичних послуг iз вжиттям термiнiв, похiдних вiд слова “адвокат”.

Приводом для порушення цього питання послугувало звернення до САУ голови адвокатської контори “Правiс” I.B. Голованя, в якому вiн зазначав:

У засобах масової iнформацiї широко рекламують свою дiяльнiсть юридичнi особи, що не входятъ в адвокатськi об’єднання, однак у своїх найменуваннях використовуютъ слова “адвокат”, “адвокатський” i таке iнше. На жаль, iнодi у створеннi та функцiонуваннi таких пiдприємств берутъ участь особи, якi отримали адвокатськi свiдоцтва. У багатьох випадках стверджується, що на дiяльнiстъ таких пiдприємств поширюютъся норми Закону України “Про адвокатуру” стосовно професiйних прав i гарантiй адвокатiв.

Прямої норми, що забороняла б використання слова “адвокат” у найменуваннях юридичних осiб, якi не мають вiдношення до адвокатури, у законодавствi України немає. Однак рекламу таких суб’єктiв можна вважати недобросовiсною, оскiльки слово “адвокат” у найменуваннi юридичної особи може ввести в оману споживачiв реклами внаслiдок неточностi, недостовiрностi, двозначностi такої реклами. Тобто винних осiб можна притягнути до вiдповiдальностi за порушення статтi 1О Закону України “Про рекламу”.

Хотiлося б знати думку керiвництва Спiлки адвокатiв України з наведеного вище питання.

Пiсля отримання цього звернення САУ через журнал “Адвокат” № 8, 2004 р. запросила адвокатську спiльноту до обговорення цiєї проблеми, вiдкривши дуже цiкаву i плiдну (в планi законотворчих iнiцiатив) дискусiю. Наведемо туг деякi її матерiали для iлюстрування типових пiдходiв САУ та методiв широкого обговорення проблем.

Про недобросовiсне використання у рекламi термiнiв “адвокат”, “адвокатський”

“Спiлка не раз робила доволi рiзкi заяви щодо неприпустимостi практики використання слiв “адвокат”, “адвокатський” у назвах або у рекламi суб’єктiв надання юридичних послуг, якi зареєстрованi як господарськi товариства. Бiльше того, у розробленому Спiлкою адвокатiв проекті нової редакцiї Закону України “Про адвокатуру” (поданий народним депутатом В. Демьохiним) це питання пропонуєтъся однозначно вирiшити на законодавчому рiвнi.

Таким чином, Спiлка адвокатiв запропонувала ввести у законодавство захищене позовом право суб’єктів адвокатської дiяльностi боротися проти неправомiрного i недобросовiсного використання термiнiв “адвокат”, “адвокатський” тощо.

Але навiть чинне законодавство передбачає; низку можливостей притягнення до  юридичної вiдповiдальностi осiб, якi недобросовiсно користуютъся термiнами “адвокат”, “адвокатський”. Так, Стаття 10 Закону “Про рекламу” передбачає вiдповiдальнiстъ за недобросовiсну рекламу; антимонопольне законодавство мiстить норми, якi можна, в принципi, застосувати до правовiдносин, що розглядаються.

Крiм того, наскiльки вiдомо Спiлцi адвокатiв, в Українi дуже поширеною є практика, коли кiлька осiб, якi маютъ свiдоцтва про право на заняття адвокатською дiяльнiстю, тобто адвокати, створюють господарське товариство (як правило, товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю) i називають його адвокатською фiрмою, адвокатською компанiєю, адвокатським бюро тощо. При цьому учасники таких товариств дiютъ як члени адвокатських об’єднань – укладаютъ угоди про надання правової допомоги (а не юридичних послуг, як це їм належитъ за статусом), виписуютъ ордери (!), отримують гонорар (а не плату за наданi послуги) тощо. Теоретично всi судовi рiшення у справах, де сторону представляв або захищав ад­ вокат на пiдставi ордера, виданого ТОВ, треба скасовувати, адже ордер як документ, що пiдтверджує повноваження адвоката у cпpaвi, виданий iншою, нiж адвокатське об’єднання, юридичною особою, може розглядатися як пiдроблений (у сенсi ст. 358 КК України).

С.В. Гончаренко, адвокат, кандидат юридичних наук, доцент,

голова законопроектної кoмiciї САУ”

***

” Проблема неналежного використання слiв “адвокат” та “адвокатський” суб’єктами пiдприємницької дiяльностi та iншими особами, вiдмiнними вiд адвокатiв чи адвокатських об’єднань, при рекламуваннi своєї дiяльностi, дiйсно є досить важливою. Адже таке використания здатне створити у споживачiв реклами помилкове враження щодо квалiфiкацiї, професiйних прав, обов’язкiв, гарантiй дiяльностi i вiдповiдальностi осiб, якi безпiдставно використовують у своїй рекламi вказiвку на приналежнiсть до адвокатури. На неприпустимостi таких дiй не раз наголошували члени Спiлки адвокатiв України.

Так, наприклад, у № 4 журналу “Адвокат” за 2003 рiк було олпблiковано звернення до Прокурора АР Крим О.О. Доброрiза голови кoмiciї з захисту прав i законних iнтересiв членiв Спiлки адвокатiв України В.В. Зубарєва, у якому мiстилося повiдомлення про гpyбi порушення законодавства, допущенi особами, якi видавали себе за адвокатiв, та прохання вжити необхiдних заходiв прокурорського реагування.

Звертає увагу на себе i те, що через престижнiсть адвокатської пpoфeciї, повагу до адвокатiв у суспiльствi  багато осiб, якi мають право на здiйснення адвокатської дiяльностi, але фактично нею не займаються, всiляко рекламують себе  саме як адвокатiв. Звiдси i некоректнi з юридичної точки зору словосполучення “адвокат юридичнюї фiрми” i тому подiбнi, за доломогою яких пiдприємці або штатнi працiвники пiдприємств намагаються здiйснити свою “професiйну самоiдентифiкацiю” у засобах масової iнфopмaцiї.

Навiть така поважна органiзацiя, ях Acoцiaцiя юристiв України, яка об’єднує представникiв рiзних юридичних професiй (юристiв-пiдприємцiв, юрисконсультiв, прокурорiв тощо) у своїй назвi англiйською мовою використовує слово “Bar”, яке у перекладi з англiйської означає “адвокатура”. Англомовна назва цiєї opгaнiзaцiї (the “Ukrainian Bar Association”) українською перекладається як “Українська асоцiацiя адвокатiв”. Не викликає сумнiву, що використання цiєї назви у рекламі може ввести в оману iноземних споживачiв реклами (наприклад, прсдставникiв зарубiжної юридичної громадськостi), створивши у них помилкове уявлення про те, шо вказане утворення об’єднує саме адвокатiв i взагалі с загалальнонаціональною професiйною opгaнiзацiєю адвокатiв, яку ще тiльки-но пропонується створити в Українi.

Таким чином, у випадках, якщо фiзичнi чи юридичнi особи, якi не мають права на заняття адвокатською дiяльнiстю або здiйснюють дiяльнiсть iншу, нiж адвокатська, використовують у рекламi своєї дiяльностi слова “адвокат” чи “адвокатський”, таке використання слiд вважати порушенням статтi IО Закону України “Про рекламу”.

Серйозне занепокоєння викликає i намагання осiб, якi не займаються адвокатською дiяльнiстю, поширити на себе гарантiї адвокатської дiяльностi, передбачені Законом України “Про адвокатуру”.

Так, у № 5 газети “Юридическая практика” вiд 03.02.2004 р. у статтi М. Єлiзарова та О. Кузяєва “Силовой орган всегда прав” стверджується, що (цитую мовою оригіналу) “обыск в юрфирме – нарушение гарантий адвокатской деятельности” i “препятствует осуществлению законной адвокатской деятельности”. Як вважають автори цієї cтaттi, “вынося постановление о проведении обыска, следователь знал, что в данном юридическом агентстве работают адвокаты и что во время проведения обыска могут быть нарушены гарантии адвокатской деятельности и нарушена адвокатская тайна. То есть следователь действовал вопреки Статье IО Закона Украины “Об адвокатуре”, вмешиваясь в деятельность адвокатов”.

Проте чи справедливi їхнi твердження?

На мiй погляд, на осiб, якi отримали свiдоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю , але здiйснюють пiдприємницьку діяльність, вiдповiдно до Закону України “Про пiдприємництво”, або працюють за трудовим договором згiдно з Кодексом законів про працю України, гaрaнтiї адвокатської дiяльностi у зв’язку з їхньою пiдприємницькою дiяльнiстю чи виконанням обо в’ язкiв за трудовим договором не поширюються. Особа, яка отримала свiдоцтво, матиме такi гарантiї тiльки у випадку, коли вна здiйсює саме адвокатську дiяльність, яка   вiдпювiдно до статтi 4 Закону України “Про адвокатуру”, може здiйснюватися тiльки iндивiдуально чи шляхом об’єднання з iншими адвокатами у адвокатське об’єднання, реєстрацiю якого здiйснює Мiнiстерство юстиції України. Принаймнi, саме до такого висновку можна дiйти шляхом тлумачення Закону України “Про адвокатуру”.

Втiм зазначенні питання мають отримати чiткiше законодавче врегулювання. Шкода, що п. Головань, який звернувся з листом до Спілки адвокатiв України, займає не зовсiм послiдовну позицiю щодо удосконалення opгaнiзaції аддвокатури та здiйснення адвокатської дiяльностi. Свiдченням цього є йоrо стаття “Надо ли менять Закон “Об адвокатуре”?”, олублiкована у № 7 тижневика “Зеркало недели” вiд 21.02.2004 року.

Незважаючи на цe, здається, що у вiдповiдi САУ на лист л. Голованя має бути позитивно оцінене приділення значної уваги проблемі, що розглядається. Поряд з цим  пропонується  звернути  увагу на те,  що  питання,  яких  торкнувся п. Головань у своєму листi, потребують подальшого дослiдження у загальному контекстi проблем реформування організаціїi адвокатури України та здiйснення адвокатської дiяльностi, а також комплексного пiдходу до вирiшення їx.

Р.Ю. Гревцова,

адвокат, кандидат юридичних наук.

голова кoмiciї з міжнародних зв’язкiв САУ”

***

“Використання рiзними юридичними фiрмами в рекламних цiлях слова “адвокат”, “адвокатська дiяльнiсть” тощо не можна визнати правомiрним.

Вiдповiдно до Правил адвокатської етики (Стаття 14), адвокат, яий практикує iндивiдуально, адвокатське об’єднання мають право рекламувати свою професiйну дiяльнiсть з дотриманням чинного законодавства i цих Правил.

Kpiм того, таке рекламування не вiдповiдає вимогам Закону України “Про рекламу” (ст. 7, п. 4 ст. 8).

Думаю, що адвокатськi об’єднання в peгioнax вправi звертатися в суд з позовами про заборону недостовiрної реклами (Стаття 27 Закону).

Й.Л. Бронз,

вiце-президент Спiлки адвокатiв Украiни”

 

***

“На даний момент у чинному законодавствi України вiдсутня правова норма, що забороняла б використання слова “адвокат” та похiдних вiд нього у найменуваннях юридичних осiб, якi не мають безпосереднього вiдношення до  адвокатури. Цим i користується безлiч юридичних осiб.

У проектi Закону України “Про адвокатуру”, поданому на розгляд Верховної Ради України народним депугатом України В.А. Демьохiним, передбачається внесення такої норми до законодавства Украiни.

Проте вважаю за необхiдне Cпiлцi адвокатiв України разом з її членами-адвокатами вживати всiх передбачених законом засобiв для усунення такої ситуацiї. Зокрема, пропоную iнiцiювати i провести ряд судових npoцeciв з цього приводу.

П.А. Бойко,

вiце-президент Спiлки адвокатiв України, голова Київського обласного вiддiлення САУ”.

***

“В АР Крим теж були поширенi факти незаконного використання назв “адвокат” особами, зареєстрованими як приватнi пiдприємцi i якi були так званими iншими фахiвцями в галузi права. При цьому таке явище було характерне  не тiльки для юридичних, але навiть i для колективiв фiзичних осiб. Так, наприклад, в Ялтi одна iз юридичних фiрм використовувала назву “адвокатська”, посилаючись на те, що в їx складi нiбито працювала один час особа, яка має свiдоцтво про право на заняття адвокатською дiяльнiстю. Нашi демаршi з цього приводу мiсцевою владею було вiдхилено, оскiльки головне управлiння юстицiї не вбачало в цьому порушення закону.

Про iншi факти, в тому числi щодо Сiмферопольської фiрми “Фемiда”, ми вже повiдомляли в торiшньому узагальненнi.

Згоднi з тим, шо такi речi недопустимi i тому бажано внести в законопроект САУ норму, аналогічну статтi 32-й законопроекту С. Соболева – ” незаконне здiйснення адвокатської дiяльностi” , що дозволило б додати термiну “адвокат” захищений статус.

Що стосується  можливостi  застосування  статтi  1О Закону “Про  рекламу”,  то  така пропозицiя  заслуговує  на увагу.

Якщо буде позитивне рiшення правлiння, то ми спробуємо створити судовий прецедент.

В.В. Зубарев,

голова КДКА АР Крим”.

***

“На жаль, на сьогоднi є непоодинокi випадки порушення законодавства про рекламу, що вводить в оману споживачiв внаслiдок неточностi, недостовiрностi, двозначностi такої реклами. Рекламу адвокатської дiяльностi здiйснюють деякi юридичнi фiрми, якi не мають статусу адвокатських об’єднань, а окремi юристи себе iменують адвокатами, не маючи для цього вiдповiдних i законних прав.

Потрiбно звернути увагу i на необхiднiсть дотримання статтi 14 Правил адвокатської” етики (обмежене рекламування дiяльностi адвокатiв).

У регiональних квалiфiкацiйно-дисциплiнарних комiсiях повинна акумулюватись iнформацiя про випадки порушення рекламної дiяльностi й перевiрятись достовiрнiсть реклами.

П. Й. Борсук,

голова кoмiciї САУ з професiйної етики”.

(Матерiали дискусiї поданi скорочено за текстом, надрукованим у журналi “Адвокат”)

Прикметно, що за результатами дискусiї перший вiце-президент САУ звернулась до ВККА, квалiфiкацiйно-дисциплiнарних комiсiй адвокатури стосовно пiдтримки пропозицiї голови комiсiї САУ з професiйної етики щодо акумулювання в КДКА iнформації про вiдомi їм випадки порушення адвокатами обмежень рекламної дiяльностi та перевiрки достовiрної реклами, можливостi звернення з позовами про заборону недостовiрної реклами. Цiй темi було присвячено i спiворганiзовану САУ конференцiю “Питання рекламування адвокатської дiяльностi”, яку Спiлка провела у жовтнi 2004 р. в м. Києвi.

Однак належної пiдтримки вiд КДКА чи порушення вiдповiдних питань на засiданнях ВККА Спiлка не дочекалась.

Впродовж 2004-2006 рр. САУ провела низку семiнарiв в регiонах з актуальних питань адвокатської етики, якi викликали певнi труднощi на практицi. Запам’ятався, наприклад, семiнар в Чернiвцях, де питання етики зiбрали на вiдповiдний семiнар повнiсiнький зал адвокатiв та навiть суддiв i де адвокати буквально засипали доповiдача питаннями. Деякi деонтологiчнi проблеми включались також i в низку iнших семiнарiв змiшаної тематики, якi проводились у багатьох регiонах Укрїни в перiод 2003-2004 рр.

Отже, САУ як розробник Правил адвокатської етики була i лишається єдиною  органiзацiєю (попри iснування ВККА, що має повноваження офiцiйно тлумачити правила, а вiдтак, мала б їx обстоювати), що постiйно слiдкує за практикою дiї Правил, їx належним розумiнням, популяризацiєю серед адвокатiв i населення тощо.

Набуття українською адвокатурою поваги i визнання у свiтовiй адвокатськiй спiльнотi – важливий пiдсумок icтopiї розвитку адвокатури України 90-х рокiв, передусiм завдячує принциповому оновленню “постатi” адвокатури України в українському законодавствi, набуттю адвокатурою дiйсно професiйної та функцiональної незалежностi, рiвною мiрою як i виробленню адвокатурою для себе високого за рiвнем етичного iмперативу. В цьому сенсi доробок САУ в сферi розробки i впровадження Правил адвокатської етики навряд чи можна переоцiнити.

***

Матеріал, викладений у цій статті – це позиція авторів публікації. Вони не є офіційною позицією Програми «Адвокат Майбутнього», Асоціації правників України, Всеукраїнського об’єднання адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади та Посольства США в Україні.

«Адвокат Майбутнього» – дієва мережа адвокатів, що об’єднує лідерів думок адвокатури, які надають правничу допомогу відповідно до найвищих етичних стандартів, є агентами змін у суспільстві та лідерами у професійній спільноті.

Програма «Адвокат Майбутнього» була розроблена протягом 2016-2017 рр. за підтримки проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні» з експертним внеском Канадської асоціації юристів. У 2018 р. Програма «Адвокат Майбутнього» реалізується Асоціацією правників України та Всеукраїнським об’єднанням адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки та проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», що фінансується Урядом Канади та впроваджується Канадським бюро міжнародної освіти.