10 РОКІВ РЕФОРМУВАННЯ ПРОКУРАТУРИ: СКЛЯНКА НАПОЛОВИНУ ПОРОЖНЯ ЧИ НАПОЛОВИНУ ПОВНА, І ЩО ДАЛІ?

Громадська організація «Адвокат майбутнього» презентує висновки дослідження результатів державної політики реформування прокуратури протягом 2014–2023 років, суспільного сприйняття діяльності прокуратури та рекомендацій щодо її подальшого реформування. Рекомендації представлені у формі концепції та розробленого на її основі законопроекту з відповідними супровідними документами.

Починаючи з 2014 року, одразу після Революції Гідності, прокуратура України перебуває у стані постійного реформування. Після внесення змін до Конституції України у 2016 році інститут прокуратури нарешті знайшов своє місце у механізмі держави як невід’ємна складова системи правосуддя.

Відбулася фундаментальна зміна суспільного призначення прокуратури: вона позбулась такого радянського рудимента, характерного переважно для авторитарних режимів, як функція загального нагляду за дотриманням законодавства, а також невластивої прокуратурі функції слідства.

Тепер основна місія прокуратури загалом відповідає стандартам Ради Європи і Європейського Союзу – представлення публічного обвинувачення в суді та забезпечення захисту прав обвинувачених та потерпілих під час досудового розслідування.

Однією з найбільш проривних змін у реформуванні прокуратури стало запровадження конкурсного відбору на посади прокурорів і можливість зайняти ці посади юристам, які не мали до цього досвіду роботи у прокуратурі. Це є важливим чинником оновлення персонального складу органів прокуратури, зміни організаційної культури та етичних орієнтирів за рахунок приливу «нової крові».

Серед чи не найбільших дискусійних реформ залишається проведення атестації прокурорів, яка в результаті недосконалого законодавчого регулювання не дозволила досягнути заявлених цілей.

Разом з тим залишається низка системних проблем, які все ще потребують вирішення і продуманої державної політики, що базується на даних. Серед них найбільш гострими є, зокрема, такі:

– існуючі інституційні механізми не забезпечують повною мірою незалежність прокурора;

– прокуратура продовжує виконувати невластиву їй і неконституційну функцію координації правоохоронної діяльності та боротьби зі злочинністю;

– обсяг повноважень та реального впливу Генерального прокурора є надмірним і часто виходить за межі, визначені законом, або ж ці межі розмиті;

– призначення Генерального прокурора досі є по-суті політичним і не ґрунтується виключно на професійних якостях кандидатів, що також підважує незалежність прокуратури як інституту правосуддя;

– відсутня система оцінки якості роботи прокурора;

– прокурорське самоврядування не виконує повною мірою свого призначення зі сприяння організації прокурорської діяльності, підвищення професійного рівня прокурорів, захисту їх прав та представництва інтересів.

Незалежність прокурора, належне прокурорське самоврядування та якісне управління органами прокуратури без втручання у процесуальну діяльність прокурора є необхідною передумовою для набуття Україною членства у Європейському Союзі.

Дослідження проведено Громадською організацією «Адвокат майбутнього» у рамках проєкту «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС», який реалізується консорціумом українських громадських організацій за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст матеріалів не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Автори дослідження: Хавронюк Микола – доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права Національного університету «Києво-Могилянська академія», директор з наукового розвитку Центр політико-правових реформ. Євген Крапивін – експерт з кримінальної юстиції Центр політико-правових реформ. Дар’я Писаренко– юристка, виконавча директорка Громадської організації «Адвокат майбутнього».