Сім болючих симптомів української адвокатури

«Україна має терміново розпочати комплексну реформу адвокатури з метою забезпечення формування органів НААУ на основі прозорої та заслуговуючої на довіру процедури» – Європейська комісія в звіті щодо розширення європейського союзу 2025. Чому так сталось, що третій рік поспіль Європейська комісія в своїх звітах про розширення згадує реформу адвокатури? Які кроки мають бути пріоритетними та на які критерії ми маємо звертати увагу. В цій статті спробую розкрити, чому реформа адвокатури опинилася серед вимог Єврокомісії та з яких практичних кроків має початися реформа.

***
Реформа адвокатури: чому ЄС підняв це питання на рівень політичної вимоги

Адвокатура – самоврядний і незалежний інститут, який має, мабуть, найвищий рівень автономії серед усіх інститутів правосуддя та професій із самоврядними функціями. Жоден державний орган не бере участі у формуванні органів адвокатського самоврядування: лише самі адвокати вирішують, кого допустити до професії, кого притягнути до дисциплінарної відповідальності і кого позбавити права на зайняття адвокатською діяльністю. На відміну від суддів чи прокурорів, в органах адвокатського самоврядування немає жодних представників судової влади, прокуратури чи виконавчої влади. Натомість адвокати мають бути представлені у ВРП та КДКП. І на відміну від приватних виконавців, у системі адвокатури немає посадовців Міністерства юстиції або інших державних структур. Це не вада, а навпаки – фундаментальний принцип в системі правосуддя. Такий підхід гарантує, що адвокатура не перетвориться на продовження державної вертикалі та не залежатиме від політичних чи адміністративних впливів.

Така модель є логічною, адже на адвокатуру покладено особливе надзавдання – забезпечити незалежність кожного адвоката у його діяльності, особливо тоді, коли він протистоїть державним органам у суді та захищає людину від можливих зловживань владою. Саме автономність і самоврядність має забезпечувати адвокатурі виконання цієї ролі ефективно та безкомпромісно. Однак при цьому варто пам’ятати, що адвокатура є публічним інститутом, якому саме держава делегувала ключову функцію – забезпечення професійної правничої допомоги, монопольного представництва в судах та участі у здійсненні правосуддя. Саме делегувала. Іншими словами, адвокатура одночасно перебуває поза межами державного апарату, але виконує частину державних функцій, що вимагає від неї високих стандартів організації, доброчесності та підзвітності суспільству.

Важливо розуміти, що рамкові правила функціонування адвокатури визначає саме парламент. Так, органи адвокатського самоврядування (далі – ОАС) мають широкі повноваження для саморегулювання, але рамку – права, обов’язки, порядок формування органів, базові принципи і механізми тощо – встановлює закон. І за 13 років застосування чинного закону ми чітко побачили всі його вразливості: неузгодженості, прогалини та часто відсутність реальних запобіжників проти зловживань. Саме ці законодавчі «дірки» стали сприятливим ґрунтом для системних проблем, які сьогодні виходять назовні.

З 2016 року адвокатуру було включено до розділу VIII Конституції України «Правосуддя» поряд із судами та прокуратурою. Таке конституційне положення підкреслює, що адвокатура є складовою системи правосуддя, а її внутрішня організація та принципи діяльності мають відповідати тим же вимогам, що й інші публічні інституції, від яких залежить справедливе правосуддя. Саме тому, коли в Україні відбуваються масштабні зміни в судовій системі та органах прокуратури, адвокатура також повинна відповідати сучасним стандартам – прозорості, підзвітності, відкритості процедур, демократичності внутрішнього управління. Інакше дисбаланс між реформованими та нереформованими елементами правосуддя створює ризики, які й відображає Європейська комісія у своїх щорічних звітах. Без реформи адвокатури завершити судову реформу неможливо. Легітимність, доступність і якість правосуддя прямо залежать від рівня організації та професійних стандартів адвокатури. Якщо одна з ключових ланок системи правосуддя залишається такою, що не відповідає сучасним вимогам і стандартам, це неминуче підриває результати всіх інших перетворень.

Криза в адвокатурі має два рівні – зовнішній і внутрішній. Зовнішній прояв полягає у невиконанні конституційно визначених публічних функцій: адвокатура вже кілька років (з 2022 року) не делегує двох членів до Вищої ради правосуддя та одного – до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Можна припустити, що саме системне невиконання цих базових конституційних функцій стало тією останньою краплею, яка змусила Єврокомісію винести реформу адвокатури в окремий пріоритет.

Саме невиконання Закону у 2022 році – коли не були проведені вибори до органів адвокатського самоврядування, а отже, не відбувся і З’їзд адвокатів, –  привернуло увагу не лише професійної спільноти, а й широкого загалу. Невиконання публічної функції спричиняє системну кадрову кризу у ВРП та КДКП: і сьогодні, через три роки, ці органи все ще не мають членів-адвокатів, які б представляли професію та брали участь у прийнятті ключових рішень у системі правосуддя.

Водночас існує й внутрішня криза, яка є не лише фоном, а й прямою причиною зовнішніх проблем. Вона стосується організації адвокатського самоврядування, якості управлінських процесів, легітимності рішень та ефективності механізмів підзвітності. Ця внутрішня дисфункція безпосередньо впливає на доступність і якість правничої допомоги та незалежність кожного адвоката, рівень довіри всередині професії та здатність адвокатури виконувати делеговані державою публічні функції.

***

Чи буде реформа адвокатури?

Водночас є й конструктивний зсув – реформа адвокатури стала видимою на рівні стратегічних документів – це результат багаторічної роботи аналітиків, експертних організацій, адвокатів та представників уряду. Уже другий рік поспіль у коаліції громадських організацій ГО «Адвокаті майбутнього» аналізує поточний стан адвокатури та формулює рекомендації в Тіньовому звіті, який традиційно передує Звіту ЄС щодо розширення.

Окремий блок конкретних кроків щодо розвитку адвокатури закріплено в Дорожній карті з питань верховенства права, затвердженій урядом. Крім того, адвокатура стане складовою Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства до 2029 року, яку наразі розробляє Офіс Президента України. А повний контур вимог Євросоюзу фіксується у щорічному Звіті Європейської Комісії щодо розширення. Разом ці документи визначають рамку того, яких саме змін очікує ЄС, які критерії мають бути виконані та чому адвокатура стала частиною євроінтеграційного порядку денного.

Що каже Європейська комісія про реформу адвокатури та які кроки зафіксовані в Дорожній карті?

У цьогорічному Звіті про розширення Європейська комісія віднесла адвокатуру в до розділу «Україна має зробити у 2026 році» (в оригіналі: In the coming year, Ukraine should in particular). У цьому блоці чітко зазначено, що Україна має надати поштовху реформі адвокатури (в оригіналі …advance the reforms of the Bar). Далі в документі ЄК конкретизувала очікування щодо змісту цих змін:

У реформуванні адвокатури не було досягнуто жодного прогресу. Залишаються занепокоєння щодо зловживання дисциплінарними механізмами проти адвокатівта нерівномірної дисциплінарної практики. НААУ досі не розпочала конкурс на членів ВРП за своєю квотою. Крім того, органи самоврядування адвокатури не провели вибори, незважаючи на те, що термін їх повноважень сплив. Україна має терміново розпочати комплексну реформу адвокатури з метою забезпечення формування органів НААУ на основі прозорої та заслуговуючої на довіру процедури, а також істотного поліпшення систем кваліфікації, доступу до професії, дисциплінарної відповідальності, фінансового управління та безперервного навчання.

Єврокомісія дуже чітко пише про один з найперших пріоритетів реформи: обрання ОАС на основі прозорої та заслуговуючої на довіру процедурі та саме конкурс на членів ВРП. Та згадує необхідність змін буквально для всіх функцій адвокатури: доступу до професії, підвищення кваліфікації та дисциплінарних процедур не забуваючи про підзвітність перед адвокатами. Зміст розділу щодо адвокатури в цьогорічному Звіті щодо розширення вторить змісту й попередніх двох років. І кожен раз цей розділ починається з «в адвокатурі не було досягнуто жодного прогресу».

Дорожня карта з питань верховенства права, що була затверджена Урядом в травні 2025 року містить достатньо конкретні та деталізовані кроки для запуску процесу реформування адвокатури і фактично розкриває рекомендації ЄС, охоплюючи всі ключові питання, які містяться також у рекомендаціях Тіньового звіту. Дорожня карта формує узгоджену рамку для початку змін: від оновлення законодавчих засад і процедур формування органів адвокатського самоврядування до посилення стандартів підзвітності, транспарентності та внутрішньої організації. Оскільки цей розділ має ключове значення, доцільно навести його майже повністю:

***

Стратегічний результат – Функціонує прозора, підзвітна та професійна адвокатура .

Заходи: Розроблення та прийняття законопроєкту щодо вдосконалення правового регулювання адвокатської діяльності, яким буде передбачено:

– приведення у відповідність законодавства про адвокатуру, а також актів адвокатського самоврядування, до європейських стандартів та кращих практик;
– реформування органів адвокатського самоврядування, визначення чітких та відкритих конкурсних процедур обрання на керівні посади в органи адвокатського самоврядування та обов’язкове регулярне проведення таких виборів;
– забезпечення функціональної досконалості системи організації і управління адвокатурою, зокрема, підвищення прозорості та підзвітності органів адвокатського самоврядування;
– визначення обов’язку органів адвокатського самоврядування національного рівня щорічно публікувати фінансову звітність, яка підлягатиме попередній перевірці незалежним аудитором;
– визначення можливості проведення Зʼїзду адвокатів України «онлайн» у разі неможливості його проведення «офлайн»;
– запровадження єдиного стандартизованого загальнонаціонального цифровізованого іспиту для осіб, які виявили бажання стати адвокатом, з метою забезпечення рівного доступу всіх кандидатів та підвищення неупередженості та об’єктивності такого процесу;
– удосконалення системи підвищення кваліфікації адвокатів для забезпечення безперервного навчання;
– встановлення прозорих та ефективних дисциплінарних процедур;
– приведення законодавства України у сфері адвокатської діяльності у відповідність до вимог Директиви Ради 77/249/ЄЕС від 22 березня 1977 року та Директиви Європейського Парламенту і Ради 98/5/ЄС від 16 лютого 1998 року, зокрема, визначення: а) особливостей здійснення адвокатської діяльності адвокатами іноземних держав на території України; б) порядку включення/виключення та поновлення адвоката іноземної держави у Єдиному реєстрі адвокатів України; в) обміну інформацією з відповідними органами державної влади або адвокатського самоврядування іноземної держави, в якій адвокат отримав статус адвоката або набув право на заняття адвокатською діяльністю

– перегляд та, де це необхідно, вдосконалення Правил адвокатської етики та доброчесності для адвокатів та членів органів адвокатського самоврядування відповідно до кращих європейських практик.

Строк виконання – IV кварталу 2026.

Відповідальні за виконання: Мін’юст, Верховна Рада України, Національна асоціація адвокатів України»

***

Передусім Дорожня карта стосується змін в системі виборів, формування та управління органами ОАС, забезпечення їхньої прозорості, конкурентності та підзвітності. І ці зміни однозначно мають бути внесені саме в закон або навіть створений новий закон, який має містити ефективні запобіжники від зловживань і прозорі, чіткі та зрозумілі правила виконання основних функцій адвокатури. Йдеться про підвищення функціональної досконалості системи організації та управління адвокатурою: чіткі процедури обрання, посилення механізмів контролю, відкритість діяльності та регулярне оновлення керівних органів.

Документ також визначає низку інструментів, спрямованих на прозорість та підзвітність: щорічну фінансову звітність після незалежного аудиту, можливість проведення онлайн З’їзду, запровадження єдиного цифровізованого іспиту для вступу до професії. Окремо ДК допускає і вдосконалення Правил адвокатської етики, що охоплює оновлення стандартів доброчесності як для адвокатів, так і для членів органів самоврядування.

Чому важливі нові правила виборів самоврядування адвокатів?

У всіх трьох ключових документах – Тіньовому звіті, Звіті Європейської комісії та Дорожній карті – першим і визначальним кроком є зміна правил формування органів адвокатського самоврядування. Це не випадковість: саме від того, як обираються й працюють ОАС, залежить якість адвокатури та здатність органів діяти легітимно й підзвітно. У Тіньовому звіті (розділ 2, стор. 237) детально описано поточний стан і проблеми в системі формування ОАС. Якщо узагальнити його одним реченням, то не буде перебільшенням сказати, що нинішня модель є закритою, непрозорою та неконкурентною, яка фактично позбавляє адвокатів самого вибору, а питання старту виборів фактично замикається на одному центрі ухвалення рішень.

 

Які саме є проблеми в адвокатурі?

1. Проблеми системи формування ОАС мають кілька вимірів. Перше – надмірна тривалість перебування на посадах. Строк повноважень становить п’ять років, із чіткою забороною займати посаду більше двох термінів поспіль. Однак значна частина керівництва ОАС фактично перебуває на посадах уже понад 13 років, що прямо суперечить закону. В тому числі Голова РАУ, НААУ, значна частина РАУ та всіх регіональних регіональних ОАС. Для порівняння, у більшості країн ЄС органи адвокатського самоврядування обираються на строк від одного до трьох років, з обов’язковою ротацією. За твердженнями НААУ, проведення виборів наразі неможливе через безпекові ризики, пов’язані з воєнним станом. Однак практика інших самоврядних інституцій показує інше. Судді та прокурори змогли провести свої конференції та з’їзди, обрати делегатів/представників в регіонах, зокрема в регіонах, які регулярно зазнають обстрілів. У Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві, Дніпрі, Сумах та інших прифронтових містах, де продовжують працювати суди та органи прокуратури. Системи обрання органів самоврядування у суддів та прокурорів нагадує за своєю структурою систему обрання ОАС. Попри це, проведення конференцій адвокатів, необхідних для оновлення органів самоврядування, досі вважається останніми неможливим. Окремою проблемою, звісно, є повна відсутність органів самоврядування в Києві (місті, де зареєстровано найбільша кількість робочих місць адвокатів).

Давно лунають пропозиції щодо запровадження онлайн-голосування – і це абсолютно природна ідея, яка відповідає часу, безпековим реаліям та технологічним можливостям України. Більше того, логічним кроком виглядало б створення єдиної цифрової системи виборів для всіх професійних самоврядних спільнот, що періодично формують свої органи управління чи делегують представників: адвокатів, суддів, прокурорів, приватних виконавців, арбітражних керуючих та інших. Єдина електронна інфраструктура, побудована на спільних принципах прозорості, конкурентності та демократичності, могла б усунути простір для маніпуляцій, підвищити довіру та створити справжню рівність доступу. Технічно та організаційно такі вибори міг би забезпечувати незалежний державний орган, наприклад Міністерство цифрової трансформації, яке має відповідну експертизу й довіру, сформовану під час реалізації національних цифрових сервісів.

2. Друге – відкрите голосування. Закон не містить вимоги щодо таємного голосування за керівні посади. Як наслідок, голосування відбувається відкрито згідно внутрішніх правил, що створює ризики тиску, групового впливу та підриває довіру до виборчого процесу. До речі, законодавство щодо формування Ради суддів та прокурорів містить чіткі вимоги щодо таємного голосування за персональний склад органів самоврядування.

Проте 14 листопада пролунала чергова порція аргументів проти електронного голосування. Голова НААУ та РАУ на конференції в Одесі заявила, що онлайн-вибори неможливі через РЕБи, які глушать. Додатково були згадані проблеми з електроенергією та, відповідно, з інтернетом. Окремо здивувала аргументації щодо неможливості проведення виборів загалом: серед причин було названо довгий перелік регіонів, де тривають або можливі бойові дії – Донецька, Запорізька, Херсонська, Харківська області, а також Одеська області. І все це звучало… в Одесі, у залі Одеської юридичної академії, де й відбувалася подія в офлайн форматі. Проте, не конференція адвокатів. Варто нагадати, що минулого року НААУ разом з Університетом Ярослава Мудрого провела масштабний публічний захід у Харкові – місті, розташованому значно ближче до лінії фронту. І якщо широкі форуми там організовувати можна, то чомусь одне з найважливіших для адвокатури зібрань – ні.

3. Третє – квотування та надмірна централізація. РАУ повністю контролює процедури визначення квот і висування делегатів. Методології немає, рішення не оскаржуються. Це дає можливість централізовано блокувати регіональні ініціативи. Показовим є випадок Хмельницької області, де регіональна рада адвокатів щорічно звертається до Голови РАУ з проханням скликати конференцію адвокатів області для початку процедури виборів, але РАУ системно відмовляє вже протягом трьох років у затвердженні квот, фактично блокуючи виборчий процес.

У результаті склалася надмірно централізована модель, у якій регіони не можуть самостійно ініціювати вибори, навіть за очевидного спливу строків повноважень органів. У низці регіонів ради та КДКА продовжують діяти зі спливлими повноваженнями, а подекуди КДКА взагалі не можуть працювати через відсутність кворуму і дисциплінарні скарги перенаправляють на інші регіони. Це породжує правову невизначеність, консервує владні структури та підриває довіру всередині професії і серед інших інститутів правосуддя, до яких адвокатура не делегує представників.

4. Адвокати вже четвертий рік поспіль не отримують жодної фінансової звітності від органів адвокатського самоврядування. Станом на грудень 2024 року в ЄРАУ було понад 70 000 адвокатів, із них близько 47 000 – діючі. Річний внесок у 2024–2025 роках становить 3028 грн. Проста арифметика показує: це понад 142 млн грн щороку, щодо яких не було звітів перед адвокатами. І так – протягом останніх чотирьох років.

І це – лише членські внески. До них додаються платежі за доступ до професії, а також оплата заходів підвищення кваліфікації. Сукупні надходження, якими розпоряджаються органи адвокатського самоврядування, є значно більшими. Саме тому і Європейська комісія, і Дорожня карта окремо наголошують на необхідності вдосконалення фінансового управління та підзвітності ОАС. Йдеться не лише про регулярне оприлюднення фінансових звітів, а й про запровадження незалежного аудиту, який має стати стандартом.

5. Доступ до адвокатської професії сьогодні відбувається фактично за зачиненими дверима. Процедура буквально як колись була в школі на екзамені в 9 класі: паперові білети, без уніфікованих стандартів і без будь-яких запобіжників, які би гарантували об’єктивність та неупередженість оцінювання. Технологічно цей процес відстає на кілька десятиліть від прозорих і змістовних конкурсів на посади суддів, та навіть від ЗНО. Однак ще суттєвішою є інша проблема: повна відсутність критеріїв доброчесності та етики для кандидатів, а також відсутність будь-яких «охолоджувальних» строків для осіб, які залишають державні органи – суддів, прокурорів, працівників органів правопорядку. На IV Прикарпатському юридичному форумі один із суддів апеляційного суду зауважив: «Бажаю адвокатам мати своє ГРД». Не приховую, це побажання здивувало мене. І хоча я не є прихильницею залучення зовнішніх суб’єктів до внутрішніх процедур адвокатури й вірю, що за умов оновлення системи формування ОАС, адвокати здатні впоратися самостійно, – у цій репліці закладено важливий сигнал.

6. Єврокомісія перш за все висловлює занепокоєння щодо зловживання дисциплінарними механізмами проти адвокатів. Дисциплінарна система адвокатури містить низку вбудованих вад, які фактично перетворюють її на стримуючий інструмент для тих, хто намагається порушувати питання про непрозорість, концентрацію влади чи інші проблеми, описані вище. Налічуються десятки кейсів, які можна розцінювати як свідчення вибіркового або репресивного застосування дисциплінарних процедур. Серед найбільш відомих – справи Артема Донця, Іллі Костіна, Валерії Коломієць, Андрія Вишневського, Олега Іванова та інших адвокатів, щодо яких дисциплінарні механізми застосовувалися на тлі їхньої публічної позиції чи критики органів адвокатського самоврядування. Всі ці та інші кейси розкриті в Тіньових звітах 2024 та 2025 років.

Першою і найбільш очевидною проблемою є легітимність самих органів, які ухвалюють дисциплінарні рішення. Дисциплінарні справи продовжують розглядати КДКА, строк повноважень яких сплив ще у 2022 році. В окремих регіонах комісії взагалі не можуть працювати через відсутність мінімального складу, тож ВКДКА змушена направляти скарги до інших областей – без автоматичного розподілу, без зрозумілих критеріїв і без гарантій неупередженості. Така конструкція ставить під сумнів як законність рішень, так і довіру до самого механізму дисциплінарної відповідальності.

Не менш показовою є практика втручання РАУ у повноваження дисциплінарних органів. Рішення про призначення «в.о. голови» Вищої КДКА всупереч прямій нормі закону, який передбачає обрання керівництва виключно З’їздом адвокатів, не лише виходить за межі компетенції РАУ, а й ставить під сумнів правомірність усіх подальших рішень комісії. Фактично це створює ситуацію, коли орган, покликаний гарантувати незалежний дисциплінарний розгляд, сам опиняється залежним від органу управління, чого закон прямо не допускає.

Такі рішення формують небезпечний прецедент розмиття меж повноважень між управлінськими та дисциплінарними інституціями адвокатури. А це, у свою чергу, посилює ризики вибіркового застосування дисциплінарних процедур – особливо у випадках, коли йдеться про адвокатів, які критично висловлюються щодо роботи ОАС або ініціюють питання про підзвітність і прозорість.

Відсутність публічного реєстру дисциплінарних рішень. На відміну від суддів і прокурорів, щодо яких функціонують відкриті та системні реєстри дисциплінарної практики, в адвокатурі ситуація принципово інша. Формально реєстр дисциплінарних проваджень був «створений» рішенням РАУ, однак на практиці він не працює і ми не маємо жодних статистичних та відкритих даних. За відсутності єдиного відкритого масиву даних адвокати фактично позбавлені можливості прогнозувати ризики притягнення та розуміти сталість або змінність підходів дисциплінарних органів. Громадяни ж, своєю чергою, не мають змоги побачити, яким чином система реагує на порушення з боку адвокатів, і чи реагує взагалі. Таким чином, відсутність працюючого реєстру позбавляє дисциплінарну систему ключової ознаки – публічної підзвітності, що ставить її у нерівне становище порівняно з іншими правничими інституціями та посилює загальний дефіцит довіри.

7. Окремою проблемою є масові скарги Вищої школи адвокатури НААУ на адвокатів за нібито невиконання обов’язку підвищення кваліфікації – практика, яка створює враження, що адвокатів фактично примушують купувати залікові бали. Під час підготовки Тіньового звіту ми провели десятки інтерв’ю, зокрема з адвокатами, які отримали такі скарги й які буквально за один вечір купили 50 балів (вартість одного балу – понад 1000 грн), щоб уникнути дисциплінарної відповідальності. І це можливо лише тому, що отримати необхідні бали можна виключно в одного провайдера – Вищої школи адвокатури, юридичної особи приватного права, створеної НААУ, що породжує очевидний конфлікт інтересів і корупційні ризики. Тобто існує монополія навіть на підвищення кваліфікації адвокатів.

За інформацією представників регіональних КДКА, навіть якщо такі комісії відмовляють у притягненні адвоката до дисциплінарної відповідальності за «непідвищення кваліфікації» (порушення, яке, до речі, не передбачене Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), ВКДКА після оскарження з боку ВША нерідко скасовує рішення регіональних комісій та зупиняє свідоцтва адвокатів. Це лише підсилює відчуття тиску та нерівності сторін у дисциплінарному процесі. На жаль, через відсутність відкритої статистики ми не можемо ані підтвердити, ані спростувати масштаби цієї практики – і це само по собі є показовою проблемою.

***

То якою ж є реакція НААУ на висновки Європейської комісії?

Під час підготовки Тіньового звіту ми надіслали до НААУ офіційний запит із проханням надати позицію щодо оцінок, викладених у звітах Європейської Комісії, і дослівно процитували відповідні фрагменти. У відповідь НААУ повідомила, що офіційно не отримувала тексти звітів Єврокомісії за 2023 та 2024 роки. Наскільки мені відомо, Європейська комісія не надсилає свої щорічні звіти жодному з українських інституцій окремо – це публічні документи, які офіційно оприлюднює Кабінет Міністрів України. Тому отримана відповідь НААУ виглядає щонайменше незвично. Адже йдеться саме про базові орієнтири для держави на шляху євроінтеграції, і професійне самоврядування адвокатури мало би бути одним з перших, хто уважно стежить за такими оцінками та реагує на них.

У психології є поняття «заперечення» – коли людина відмовляється визнавати реальність неприємної або загрозливої інформації, фактів чи власних почуттів, щоб уникнути психологічного дискомфорту. Адже їхнє прийняття означало б необхідність змін. У випадку адвокатського самоврядування ми спостерігаємо схожий механізм. Це не просто формальна відмовка – це схоже на спробу заперечити наявність самих проблем, які ЄС позначає вже третій рік поспіль і про які чітко заявляє Уряд. Які роками обговорює професійна та експертна спільнота. І поки Європейська комісія чітко говорить про необхідність прозорості, демократії й оновлення, ключова інституція адвокатури демонструє поведінку, яку важко назвати інакше, ніж інституційне заперечення.

Інституційне заперечення – це не просто помилка. Це ризик для всієї професії. Бо реформи неможливо робити в умовах, коли одна сторона відмовляється визнавати наявність проблеми. Європейська комісія свої висновки сформулювала однозначно. Громадські організації, адвокати та експертні спільноти – так само.

Сьогодні як ніколи потрібна думка адвокатів з усіх регіонів, різних практик, шкіл і поколінь. Адже адвокати – це і є адвокатура. Українська адвокатська спільнота надзвичайно різноманітна – і саме ця різноманітність має стати її силою, а не перетворюватися на слабкість через централізовану модель, яка блокує внутрішню дискусію. На міжнародній арені ми часто чуємо принцип: «Ні слова про Україну – без України». Так само має бути й тут: ні слова про адвокатуру – без адвокатів. Реформа – це не питання до однієї особи чи однієї ради, це питання до всієї професії. Лише адвокати мають визначати майбутнє своєї інституції.

Та щоб це стало можливим, потрібне головне – оновлення правил гри. Критерієм того, чи справді розпочалася реформа адвокатури, є насамперед зміна правил обрання органів адвокатського самоврядування – на сучасний, демократичний, прозорий і конкурентний спосіб. Без цього всі інші зміни не матимуть реального ефекту.

Водночас оновлення виборчих процедур – це лише перший, але ключовий крок. Дорожня карта містить цілий комплекс рішень, які мають бути імплементовані: від функціональної досконалості системи організації і управління адвокатурою до реформування дисциплінарних процедур і запровадження загальнонаціонального цифрового іспиту. І саме парламент та уряд мають відіграти проактивну роль у втіленні кожного з цих елементів, створивши законодавчу рамку, здатну нарешті модернізувати самоврядування.

Адже якщо наступні вибори відбудуться за старими правилами – із закритими квотами, відкритим голосуванням, централізованим контролем і відсутністю конкуренції – це не буде технічною помилкою. Це буде фактичним цементуванням нинішньої моделі щонайменше на ще одну п’ятирічну каденцію і свідомою інституційною стагнацією на роки вперед.