Тренерка програми Світлана Савчук: «Ми не народжуємось токсичними»

«Людина використовує токсичність, як спосіб поведінки, за браком інших способів захиститись, привернути увагу і бути побаченим або ж почутим».  

«Що робить токсичність в комунікації з іншими? Отруює атмосферу, електризує, вносить напругу, заряджає зміст негативом. І це унеможливлює розвиток стосунків, особливо на довготривалу перспективу».

«Адвокат майбутнього» поспілкувався з тренеркою програми Світланою Савчук про токсичність у спілкуванні.

 

Токсичність — це спосіб комунікації, що супроводжується негативним впливом на співрозмовника. В чому першопричина такого спілкування?

Говорячи про причини токсичної комунікації, а саме про чотири основні її прояви: напад-звинувачення, виправдовування, сарказм, ігнорування (експерти ще доповнюють цей список маніпуляцією та знеціненням), я би навела схему, що обумовлює поведінку людини.

  • Все починається з базових ключових переконань. Тобто кожен з нас має такі переконання, що базуються на нашому світогляді, цінностях. У кожного – своє розуміння поняття довіри, сили, успіху, відкритості, вразливості тощо. Наприклад, хтось вважає, що всього досягти можна силою, людям довіряти не варто, або ти або тебе і так далі. Такі погляди можуть провокувати токсичність;
  • Ключові переконання обумовлюють наші так звані автоматичні думки. Тобто ті думки, що виникають одразу-ми кажемо- реактивно. «Я маю довести, хто правий; не можу допустити перевагу; мушу отримати верх чи вийти переможцем»;
  • Такі думки викликані певними емоціями, зазвичай, напругою чи страхом.

Вони провокують токсичну поведінку людини.

 

У чому полягає природа токсичності? Чи можна говорити, що токсичність — це природній прояв людини?

Пропоную пам’ятати одну з функцій нашого мозку – minimize threat (зменшити загрозу). Якщо на мене кричать, звинувачують, ображають, відвертаються, рептильна частина нашого мозку моментально сканує це як загрозу і «каже»: борись чи втікай, чи завмри, чи здайся. І ми можемо моментально (реактивно) реагувати – токсин на токсин.

Але ми не народжуємось токсичними. Людина використовує токсичність, як спосіб поведінки, за браком інших способів захиститись, привернути увагу і бути побаченим або ж почутим.

Одного разу спробувавши і отримавши для себе результат, людина це повторює знову і знову, формуючи таким чином модель токсичного реагування на навколишній світ. Отримуємо звичку.

Діти можуть копіювати токсичні моделі поведінки у батьків, пізніше – у значимих для них дорослих або однолітків.

Основна природа токсичності – страх: бути переможеним, бути побаченим\почутим, не бути побаченим\почутим, бути виключеним з групи тощо.

 

Чи є наслідком токсичності стереотипне мислення, ментальність, професійна деформація тощо?

Стереотипне мислення чи ментальність скоріше провокують токсичність. Ми так спілкуємось, бо так мислимо, а не навпаки. Наші переконання можуть формувати певні стереотипи. І крізь цю призму ми бачимо світ. Це своєрідне обмеження нашого способу мислення. Важливо ці рамки розширювати. І звісно, в цьому контексті можна говорити про появу професійної деформації. Коли тривалий час перебуваємо в певній професії, вона накладає відбиток на те, як ми сприймаємо все навколо. Типовий приклад, коли мама-вчитель вдома продовжує «навчати», чи тато-військовий – «муштрувати».

Говоримо в цьому випадку про певну обмеженість у сприйнятті навколишнього світу або ж сприйнятті реальності виключно через призму власної професії.

Людина натоптує стабільні і непорушні нейронні зв’язки. Потрібно розсувати ці рамки професійного обмеження, цікавитися іншими темами, видами діяльності, розвивати критичне та креативне мислення. Зміни – загроза для мозку, але і шлях до зростання. Тим більше, що властивість мозку до нейрогенезу та нейропластичності досліджена і необмежена. Маємо ці хороші новини))

 

Тобто варто переключатись з одного виду діяльності на інший, аби порівняти, чи є твоя комунікація токсичною в силу твоєї професійної деформації?

Так, звичайно. Дуже шкода, що сьогодні токсичність для певних людей є «нормою» у спілкуванні. І часто люди здивовані, що те, що вони кажуть, насправді є токсичним. Приклад: після одного з тренінгу, де розглядали з учасниками тему токсичної комунікації, одна з учасниць почала відслідковувати кількість токсинів, що їх використовує. Вона сказала мені: «Я не думала, що я – така токсична»!

Незалежно від професії, якщо ми усвідомлюємо свій рівень токсичності і зменшуємо її, це – велика перемога.

 

Токсична комунікація досить активно присутня саме в соціальних мережах. Можливо більше, ніж в реальному спілкуванні. З чим це пов’язано?

Дійсно, токсичність спостерігається і в соцмережах. Соцмережі для багатьох людей, це – нова реальність, або часто створена ілюзія благополуччя,  в якій людина проводить інколи  більшу частину часу, отримує самореалізацію, задоволення тощо.

Наприклад, публікуючи якийсь допис, ми можемо отримати чимало лайків. Тобто людина реалізує свою потребу в like ability (можливість сподобатися), щоб бути почутим/побаченим. Є люди, хто задля того, щоб публікація отримала більше лайків, чи коментарів, вдаються до якоїсь гострої теми, описуючи її токсично.

Ще один із характерних критеріїв успішності в соцмережах – швидкість реагування. Тобто після розміщення публікації, до прикладу в мережі Facebook, з’являються коментарі, на які хочеться швидко відреагувати. В такому випадку немає паузи, яка допомагає виважено сформулювати позицію. Така ситуація провокує реактивну поведінку, в якій може бути токсичність.

 

Чи можна тоді взагалі говорити, що в соцмережах можна позбутися токсичної комунікації? Вони ж по суті створені таким чином, щоб збирати лайки, отримати більше популярності і так далі.

В соціальних мережах можна бути присутнім і задля іншої причини, ніж просто отримувати багато лайків. Можна ділитись думками, висловлювати свою позицію, звертати увагу до цікавих людей, місць, подій. Я відслідковую сторінки багатьох людей, котрі пишуть розумні, етичні публікації. В них є багато підписників, їхніми дописами діляться сотні людей.

Спосіб подачі інформації – це вибір кожної людини. Не хочеться вірити, що соцмережі були створені, щоб продукувати токсичність.

 

Токсичність по відношенню до себе і до інших: в чому полягає різниця?

Само- токсичність проявляється в тому, що людина картає, звинувачує себе за кожну помилку, невдачу, хибний крок. Інколи, це може бути внутрішнім неусвідомленим бажанням побути в ролі жертви, щоб таким способом отримати підтримку, увагу, любов.

Само-токсичність руйнує зсередини. Така форма поведінки – це прямий шлях до стресу, депресії, вигорання тощо. І що найважливіше, – це забирає енергію, природу душі, яка творить, досліджує, рухає нас вперед.

Важливим є відношення до себе з позиції самоцінності: безоціночне пізнання та бачення себе з різних сторін, розуміння своїх різних рис характеру, спроба пропрацьовувати в теперішньому часі події з минулого з метою змінити своє життя, свої вчинки в часі – Зараз і моделювати час – Майбутнє з іншим усвідомленням та способом мислення.

Самотоксичність може призводити до зовнішньої токсичності. Людині бракує іншої моделі поведінки, ніж, наприклад, критикувати. Вона так вчиняє по відношенню до себе, перекладає таку звичну поведінку і на інших. Важливо це помічати в собі, усвідомити і почати використовувати інші моделі поведінки.

 

Який з цих видів токсичності більше небезпечний? Токсичність по відношенню до себе чи до інших?

Важливо говорити про небезпеку кожного з двох.

Самотоксичність руйнує живу, справжню природу особистості. Вона має глибинний характер. Тому треба, перш за все, зрозуміти її першопричину. І працювати з цим. Інколи з допомогою психотерапевта.

Токсичність по відношенню до інших руйнує стосунки між людьми, що також кепсько. Ми надихаємось, зростаємо, вчимось довіряти у стосунках. Токсичність унеможливлює розвиток якісних довготривалих стосунків.

 

Якщо говорити про токсичність в суспільстві, для яких верств населення вона найбільш характерна?

Навряд чи можна виділити якусь окрему верству населення. Я зустрічала дуже щиру продавчиню в сільському магазині, спілкуватися з якою – одне задоволення, і зарозумілого декана провідного вишу країни, з яким напруження в спілкуванні наступає на другій-третій хвилині.

Все дуже індивідуально. І залежить від умов зростання – виховання людини, від її оточення, що має величезний вплив на кожного з нас, від обраних моделей поведінки, усвідомлення цінностей тощо.

 

Чому важливо не бути токсичним?

Що робить токсичність в комунікації з іншими? Отруює атмосферу, електризує, вносить напругу, заряджає зміст негативом. І це унеможливлює розвиток стосунків, особливо на довготривалу перспективу. Відбувається така собі інтоксикація.

Дуже люблю вірш Ліни Костенко з наступними рядками: «Якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: «Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!»

Автор теорії токсичної комунікації — Джон Готтман – професор і дослідник університету у Вашингтоні, вивчав стосунки між подружжями, а потім його дослідження трансформувалися і на бізнес-середовище. Він вважає, що відносини, де використовуються всі чотири типи токсинів (звинувачення, виправдовування, ігнорування та сарказм), на 90% не мають шансів на продовження. Токсини є індикаторами руйнування, вони унеможливлюють розвиток спілкування, конструктив.

Що ж відбувається в бізнесі? Бізнес прагне ефективності. Бізнес-ефективність міряють за формулою: в чисельнику – результат, в знаменнику – витрачений ресурс. Чи було у вас колись відчуття, що ви вийшли з переговорів, результат досягнутий, а задоволення немає? Настільки була токсичною комунікація, відчуття напруги, що виникає відчуття спустошеності, знесиленості. Такі ж почуття – після розмови з керівником, і це- певна «норма» спілкування. Годі чекати стабільних зростаючих результатів. Скоріше – плинність кадрів, спаплюжений імідж роботодавця, програш на ринку у довгостроковій перспективі.

І правда ж бувають стосунки всередині команди, які магнетично притягують бути там, працювати в цьому оточенні. В середовищі психологічної безпеки (критерії: я можу проявлятись таким, яким я є; вільно ділитись своїми емоціями, не боячись критики та засудження) люди проявляють свої сильні сторони, здібності та таланти щонайкраще. Сотні досліджень про це на тему впливу Соціального Інтелекту (складова частина Емоційного Інтелекту) на результат бізнесу.

 

Як вийти з токсичної комунікації?

Запропоную Вам таку собі детокс-програму (посміхається – ред.).

Насамперед треба усвідомити те, що у Вашій комунікації присутня токсичність. Будемо говорити без ілюзій: кожен з нас може бути токсичним. Важливо дослідити себе, визначити, який вид токсинів Ви використовуєте найчастіше, коли та за яких обставин. Поставити собі питання: Чому я проявляю токсичність? Чи хочу я привернути увагу? Від чого захищаюсь?

Потім – варто зрозуміти, які мої емоції та потреби стоять за токсичністю. В цьому контексті дуже цікава практика ненасильницького спілкування, яка активно поширюється в Україні. Я би радила її застосовувати.

Далі – треба зробити усвідомлений вибір — не бути токсичним. Наприклад, зрозуміти, що мій токсин – це сарказм. І якщо я хочу позбутися його, роблю паузи, перш ніж відповісти токсично. Або, якщо вже потоксинила, проаналізувати ситуацію та підібрати декілька варіантів іншої, нетоксичної відповіді. Повернутись до розмови з іншим наміром.

І останній етап детокс-програми в комунікації – слідкувати за результатами змін. Звісно, практикувати треба довго та наполегливо (згадайте, скільки часу Ви набували цієї звички). Результат прийде не за один день. Традиційно для будь-якої практики потрібно щонайменше 21 день, щоб відчути результат. Я би сказала, щоб це був 21 день плюс…

І обов’язково – радіти результатам роботи над собою, новій якості стосунків.

 

Підсумовуючи нашу розмову, чи може суспільство повністю позбутися токсичності?

Важко сказати щодо всього суспільства. Шкода, що сьогодні існує тенденція до посилення токсичності в політиці, медіа… Але я би сказала: давайте «лупати цю скалу» локально – кожен на своєму рівні, в своєму оточення, в своїй родині. Давайте будемо протиставляти токсичності таке поняття як людяність.

Процитую людину, яку я дуже люблю і поважаю — Блаженнійшого Любомира Гузара, колишнього предстоятеля Української греко-католицької церкви, якого називають духовним батьком для України. Він сказав: «Якщо хочете передати гарну добру державу своїм дітям та внукам, чиніть добро, не майте страху». Такі настанови він давав під час Революції гідності. І продовжував: «Людина мусить працювати над собою, набувати певні чесноти, прикмети, за допомогою яких вона гарно спілкується з другими».

Для мене ці фрази – про людяність, людинолюбство, гуманізм. Це – прагнення не завдавати страждань іншій людині. Це – безмежні простори людської доброти. Людяність закладена в ДНК людини. Важливо не боятись її проявляти.

 

***

Матеріали, викладені у цій статті — це особисті думки автора. Вони не є офіційною позицією ГО «Адвокат майбутнього», ВГО «Асоціація правників України», ВГО «Всеукраїнське об’єднання адвокатів, які надають БПД» та Посольства США в Україні.

Програма «Адвокат майбутнього» — дієва мережа адвокатів, що об’єднує лідерів думок адвокатури, які надають правничу допомогу відповідно до найвищих етичних стандартів, є агентами змін у суспільстві та лідерами у професійній спільноті.

Програма «Адвокат майбутнього» була започаткована у 2016 р. і вперше реалізована в межах проєкту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», що виконується Канадським бюро міжнародної освіти за підтримки Уряду Канади у співпраці з Координаційним центром з надання правової допомоги. Наразі вона впроваджується і розвивається за підтримки Відділу з правоохоронних питань Посольства США в Україні, Громадською організацією «Адвокат майбутнього», у партнерстві з Асоціацією правників України та Всеукраїнським об’єднанням адвокатів БПД